Будувати єдність – справа кожного

Центр "Емаус" створений з метою духовної підтримки осіб з особливими потребами,
їхніх родин, а також усіх тих, хто розділяє із ними своє життя.
Центр заснований у 2001 році і діє при Українському Католицькому Університеті.

Чи доводилося вам коли-небудь брати участь у зустрічах, після яких можна було сказати: «Все було просто чудово!», « Я й не помітив як швидко пролетів час!», « Ми всі розуміли один одного з півслова!», «Зустріч була дуже плідною!»?

Мені пощастило багаторазово бути на таких зустрічах.

Але, іноді мені траплялося брати участь і в інших зустрічах (мабуть, вам також), де час йшов дуже довго, бракувало порядку, учасники не розуміли один одного, так ніби кожен говорив на незнайомій для інших мові. Після таких зустрічей усі почували себе втомленими, роздратованими, неспокійними.

Що було у перших зустрічах такого, чого не було у  других? Думаю, що єдності..

Чи задумувалися ви коли-небудь звідки бере свій початок єдність?

Пригадаймо собі Святе Письмо. Першою спільнотою, в котрій панувала і далі панує досконала єдність є Пресвята Трійця – Бог Отець, Бог Син і Бог Святий Дух. Саме Пресвята Трійця є початком і джерелом всякої істинної єдності. Єдність є рисою, притаманною Богові.

У Євангелії від Івана, 15 розділі, читаємо, як Ісус називає себе правдивою Виноградиною, а нас – галузками: «Я – Виноградина, ви – галуззя!Хто в мені перебуває, а я в ньому, той рясно зароджує , бо без Мене нічого чинити не можете ви» (Ів, 15, 5). Отже,  наша єдність з Богом, перебування в Ньому, чинить так, що можемо приносити плоди.

Єдність між людьми є одним з найбільших прагнень Божого Серця. Пригадаймо собі молитву Ісуса за учнів на Таємній Вечері, де Він просить Отця про єдність для своїх учнів: «щоб були всі одно: як Ти Отче, в Мені, а Я – у Тобі» (Ів.17, 21).

На жаль, сьогодні часто навіть між християнами можемо побачити суперечки, незгоду, розділеність. Задаймо собі питання: що руйнує єдність?

Найперше, думаю, наша віддаленість від Бога. Чим дальше ми від Бога, чим менше молитви і заглиблення в Його Слово у нашому житті, тим важче нам почути Його заклик до єдності. І тим легше піддатися своїм власним прагненням і амбіціям – комфорту і задоволення, небажання жертвувати, зважати на потреби тих, хто поруч.

Руйнує єдність і наш поверхневий погляд на людей. Часто ми не хочемо витрачати свого часу, щоб спробувати зрозуміти іншу особу, побачити те, що стоїть за її поведінкою. Ми дивимося і оцінюємо те, що є зовні, і не звертаємо увагу на те, що всередині. Як написано у Біблії: «Людина дивиться на обличчя, а Господь же дивиться на серце» (1 Сам. 16, 7). Всередині ми всі є подібними. У всіх нас є ті самі прагнення з якими створив нас Бог – любити і бути любленими, радіти, мати друзів.

Ще однією причиною руйнування єдності є страх. Ми боїмося виявитися неправими, боїмося втратити свої позиції, боїмося, що нам доведеться змінити свої погляди на певні речі, а, отже, відмовитися від того, що давало нам почуття безпеки і було твердим ґрунтом під ногами. Ми боїмося невідомості, невизначеності. І тому так міцно тримаємося своїх стереотипів, не бажаючи слухати інших і відкриватися до них. При цьому ми забуваємо, що страх уже є знаком нашої невпевненості, і, що, як казав хтось з відомих людей: «Істина здатна витримати перевірку».

Перешкодою для єдності може бути також індивідуалізм, який проявляється у прагненні все робити «на свій лад», небажання слухати думок інших людей, небажання співпрацювати.

Що ж робити, для того, щоб відновити втрачену єдність?

Якщо ми хочемо наблизитися до інших, нам потрібно наблизитися до Бога. Отже, першим кроком у будуванні єдності є молитва і духовні роздуми.

Наша молитва є свідченням того, що ми не є самодостатні, що ми потребуємо Бога, Його допомоги, Його ведення. Молитва є часом і простором, який ми повністю віддаємо Богу у своєму житті. Під час молитви Господь наповнює нас Святим Духом, і вкладає в наші серця прагнення Свого Серця.

Духовні роздуми допомагають нам заглиблюватися у Божі таємниці – таємницю Пресвятої Трійці, Божественної любові, Божого плану спасіння, Божого погляду на людину. Як написано в одному з псалмів: «Приглядайтесь до Нього і засяєте» (Пс. 33, 6). Коли ми приглядаємось до Бога  через молитву і роздуми, Його світло відображається на нашому обличчі. Ми переймаємо Його цінності, риси Його характеру, Його поведінку. І це дає нам силу руйнувати всілякі мури, які існують навколо наших сердець, а також бар’єри між нами та іншими людьми. Розуміння Божої правди відкриває нам шлях прощення, примирення та єднання.

Ще одним кроком для осягнення єдності є служіння іншим. Жан Ваньє часто радить особам, котрі незадоволені спільнотами, до яких належать, замість того, щоб нарікати – звернути увагу на людей, які є поруч і почати їм служити: «Перестаньте дивитися виключно на себе – зверніть краще увагу на своїх братів і сестер, котрі так вас потребують. Станьте ближчими до тих, кого Бог покликав жити в одній спільноті з вами… Запитайте самого себе: «Як мені краще виразити любов до своїх братів і сестер».  Жан Ваньє наголошує, що осудження і нарікання не міняють людей, лише прийняття  і служіння в любові здатні чинити переміни, і єднати.

Ісус не тільки навчав своїх учнів того, якими мають бути стосунки між ними. Він показував їм це на практиці. Згадаймо, хоча б, як перед Тайною Вечерею Ісус мив ноги апостолам. Він постійно наголошував, що прийшов не для того, щоб Йому служили, але, щоб послужити Самому. Прикладом свого служіння Він показував, що таємниця Царства Небесного не у владі і підпорядкуванні – а у любові, єдності і взаємному служінні.

Пригадується мені цитата, написана  на стіні реколекційного дому в Білорусії: «Терпеливість і покора – шлях до серця Бога і до серця людини». Знаю, що автор цих слів більшість свого життя провів на місіях у Африці, несучи туди Божу любов і працюючи для єдності і миру між людьми.

Будувати єдність нелегко. Ця справа вимагає великих зусиль – молитви, роздумів, боротьби зі стереотипами, відкритості на інших, служіння. Справа єдності – є великим викликом і завданням для кожної людини. І, я переконана, ця справа варта наших старань і відданої праці.

Лідія Москаль

(осінь, 2011)