Дім Емаус

Центр "Емаус" створений з метою духовної підтримки осіб з особливими потребами,
їхніх родин, а також усіх тих, хто розділяє із ними своє життя.
Центр заснований у 2001 році і діє при Українському Католицькому Університеті.

 

 ДІМ “ЕМАУС” В КОЛЕГІУМІ УКУ – ПОКЛИК ДО СТОСУНКІВ


“Ми покликані бути у стосунку з іншими. В пострадянській Україні, яка протягом останньо­го століття була токсично травмована тоталітаризмом, ми потребуємо радикальних методологій творення довіри і безпосередності, щоб пробити ці всі мури, маски і фасади, якими ми захищаємося перед іншими. Система нищила системно, тому ми боїмося системи стосунків. Наші друзі з особливи­ми потребами, які мають особливі дари, в цьому контексті стають доцентами щирості, відкритос­ті і правдивого людського досвіду у спілкуванні”.

Владика Борис (Ґудзяк)

Community-with-Fr.-Prakh2У березні 2013 року в Колегіумі імені патрі­арха Йосифа Сліпого Українського католиць­кого університету від­крився Дім «Емаус», у якому спільно прожи­вають особи з розумо­вою неповносправністю та асистенти-приятелі. Сьогодні в Домі «Ема­ус» живе троє друзів (осіб з розумовою непо­вносправністю) – Катру­ся, Люда і Володя, а з ними в од­ній квартирі Колегіуму щоденно розділяють побут, молитву, ра­дість та сум, будні та свята і ба­жання будувати спільноту їхні приятелі – Оля, Марія та Окса­на. Організація життя у Домі, його розвиток, інтеграція осіб з розумовою неповносправністю у спільноту Колегіуму та Уні­верситету, а також підбір асис­тентів та осіб з розумовою непо­вносправністю, які мешкають у Домі, є завданням Центру духо­вної підтримки осіб з особливи­ми потребами «Емаус».

Покликання спільноти

Як пояснила керівник Цен­тру «Емаус» Крістіна Анґлес д’Оріак, «спільнота Дому DSCN0883«Ема­ус» покликана бути важли­вою частиною вели­кої спільноти студен­тів, працівників, гостей та викладачів УКУ, які живуть в студентсько­му містечку, розділяти з ними життя та через стосунки вчити один одного любові». Ідея за­просити осіб з розумо­вою неповносправніс­тю до життя зі студен­тами виникла у прези­дента УКУ (тоді – рек­тора і отця Бориса Ґудзяка), адже він добре знав друзів, був з ними знайомий ще коли жив у США, а також був знайомий з Жаном Ва­ньє і добре знав покійного вже о. Генрі Ноуена. Отець Борис нео­дноразово наголошував на тому, що наші друзі є вчителями лю­бові і стосунків. Саме тому, по­яснила Крістіна, він дуже хотів, щоб вони сповнили свою місію через стосунки зі студента­ми, а через студентів, через нове, перемінене покоління, буде оновлюватись україн­ське суспільство.

Історія ідеї

DSC_0153Про історію ідеї будува­ти стосунки з особами з ро­зумовою неповносправніс­тю в середовищі Універси­тету розповів нині прези­дент УКУ, владика Борис (Ґудзяк). Виявляється, ще з 1993-1994 років, коли розро­блялася концепція відновленої Львівської богословської акаде­мії і майбутнього Українсько­го католицького університету у Львові, ідея Жана Ваньє лягла в основу і концепцію майбутнього Університету. В той час цю ідею втілював в Україні рух «Віра і Світло», а полягала вона в тому, щоб відкрити особливий дар на­ших друзів з особливими потре­бами – дар творення і навчання автентичних людських стосун­ків. Владика Борис пригадав, що про це він говорив у Льво­ві зі своїм духівником, особис­тим приятелем, отцем Генрі Но­уеном, який проводив реколекції для першого набору студентів Богословської академії. Як пояс­нив владика Борис, крок за кро­ком дар наших друзів з особли­вими потребами інтегрувався в життя Академії, що згодом DSC_0004ста­ла Університетом. Тому присут­ність наших друзів в Колегіумі імені патріарха Йосифа Сліпо­го, за словами президента УКУ, є логічним розвитком довготрива­лої траєкторії. «У спільноті Уні­верситету ми досвідчували, що наші друзі з особливими потре­бами, з їхньою безпосередністю, відсутністю масок, кличуть нас до прямих і щирих стосунків. Це ми хотіли структурувати і вповні розвинути. Досвід нашого спіль­ного життя і спілкування вказує на плідність цього експеримен­ту, який, на перший погляд, для багатьох є парадоксальним. Але для тих, хто пережив цей досвід, він є джерелом правдивої радос­ті у вільному спілкуванні без об­ладунків, зброї і агресії», – поді­лився владика Борис.

Покликання до спільноти

Dim Emaus 6У кожного з членів цієї спільноти своя оригінальна іс­торія приходу в Дім «Емаус» та свій життєвий досвід. Оля Ониськів так розповіла про свій прихід у Дім: «Я ходила в спіль­ноту «Віри і Світла» «Світляч­ки» у місті Стрий. Минуло­го року я поїхала на реко­лекції для приятелів спіль­нот «Віри і Світла» і там по­чула про відкриття Дому «Емаус» і про те, що шука­ють асистентів для життя в ньому. Я багато часу прово­дила з особами з особливи­ми потребами, згодом захо­тіла ще більше спілкувати­ся з ними і тому вирішила податися на асистента Дому «Емаус». Звичайно, було страшно – важко залишати роботу, дім. Я за фахом еко­номіст і на той час мала непога­ну роботу. Для мене Дім «Ема­ус» – це було щось захмарне, я навіть не сподівалась, що зможу тут бути. Але я ризикнула змі­нити своє життя. На співбесіді я сказала, що давно хочу служи­ти ближнім. Тепер, коли я живу тут, я реалізовую своє бажання. Зараз я дуже щаслива». Оля на­вчається на програмі «Медико-психологічний та соціальний су­провід осіб з особливими потре­бами» Інституту екуменічних студій УКУ, а в Домі, крім осно­вних, виконує також адміністра­тивні обов’язки. За Олею у Дім прийшли Оксана Федунів, сту­дентка УКУ (заочне відділення), яка вивчає соціальну педагогіку, та Марія Музика, яка заверши­ла навчання на біологічному факультеті ЛНУ ім. Івана Франка і є дипломованим екологом. Ді­вчата мають дуже різні характе­ри і різний досвід спілкування з особами з розумовою неповно­справністю, вони походять з різ­них місцевостей, але їх об’єднує турбота про збереження христи­янських цінностей у житті, лю­бов до наших друзів, прагнен­ня бути з ними. Особливо поміт­но, що мешканці Дому зберіга­ють почуття гумору і щирість у стосунках, не втомлюються бути гостинними та відкритими до всіх своїх гостей та відвідувачів.

DSCN0090Після дівчат у Домі посели­лись наші друзі. За словами ке­рівника Центру «Емаус», «до життя в Домі запрошують осіб, які є повнолітніми і які особли­во потребують допомоги через важку сімейну ситуацію: немає батьків чи батьки вже старшо­го віку або важко хворі і т.д.». Не менш важливо, щоб ці осо­би були відкриті до спільнотно­го життя і стосунків, до спілку­вання зі студентами і працівни­ками УКУ і щоб зберігалася пев­на динаміка спільноти.

Отець-доктор Ігор Бойко, перший магістр Колегіуму, по­ділився своїми думками про приєднання Дому «Емаус» до спільноти Колегіуму: «Відкрит­тя Дому «Емаус» було дуже ти­хим: не було музики чи феєрвер­ків, які б супроводжували нових мешканців. Але минуло два дні, і на дверях кожної кімнати чи навіть наших офісів з’явились дуже гарні саморобні листівки у вигляді соняшника чи сонечка з надписами: Привіт від Дому «Емаус»!» або Гарного Вам на­строю на цілий день!» Отець Ігор зауважив, що прихід дру­зів та асистентів додав радості в життя Колегіуму, а крім того, особи з особливими потребами, на думку о. Ігоря, вчать студен­тів бути терпеливими, не нарі­кати на життя: «Кожного разу, коли ми бачимо наших друзів, вони розповідають нам про своє життя: про маму, бабусю, про те, як вони помили посуд чи при­брали в кімнаті. Тоді починаєш розуміти, що є люди, які радіють життю навіть у дрібницях, а не живуть самими тільки клопота­ми. Мені дуже подобається, що друзі є відкриті до спілкування: вони приходять у каплицю Ко­легіуму, моляться з усіма, а по­тім можна разом проводи­ти вільний час. Їхня при­сутність збагачує кожного з нас.

Розділяємо кожен день один з одним

DSC_0030Відкриття Дому готували Крістіна, яка керувала проектом, та Зеня Кушпета, засновниця спільнот «Віри і Світла» та «Лярш-Ковчег» в Україні. Зеня Кушпета має вели­кий досвід життя з особа­ми ­розумово неповносправни­ми в «Лярш-Дейбрейк» (Кана­да), а Крістіна – досвід життя з її братом Матіасом, хворим на ау­тизм, а також в різних будинках «Ляршу». Завдяки дбайливій підготовці та організації, жит­тя у Домі тепер має свій ритм. Це спільне життя має також свої нюанси: кожен з асистентів по­чергово відповідає за супрово­дження когось із друзів у повсяк­денному житті, зокрема в тому, в чому наші друзі потребують до­помоги. У будні кожен друг (при потребі у супроводі асистента) їде на денну програму майстер­ні спільноти «Лярш-Ковчег» чи «Джерела». В той час, коли дру­зі є в майстернях, асистенти за­ймаються необхідними органі­заційними та побутовими спра­вами і почергово мають особис­тий вільний час. «Коли ж друзі не в майстерні, то ми проводимо час разом: ходимо на прогулян­ки парком, робимо разом необ­хідні покупки, їдемо у справах в місто або ж проводимо час вдо­ма, п’ємо чай з магістром Коле­гіуму чи приймаємо інших гос­тей», – розповіла асистентка Ма­рія. Перед сном спільнота Дому «Емаус» ходить зі студентами на спільну молитву у каплицю Ко­легіуму чи молиться в Домі, і до неї тоді приходять інші меш­канці Колегіуму. Марія розпові­ла: «У суботу ми спимо довше, прибираємо разом в помешкан­ні, можемо подивитися до­брий фільм, разом готу­ємо їжу на неділю, щоб мати щось смачненьке. А в неділю ми зазвичай іде­мо до храму Блаженних новомучеників УГКЦ, що поряд зі студентським містечком». На думку Марії, друзі у Колегіумі є вчителями, адже вони вчать приймати людей такими, якими вони є. Попри те, що Дім «Ема­ус» є частиною спільно­ти Колегіуму, він не замикаєть­ся лише середовищем УКУ – він відкритий до активного спілку­вання та дружби зі спільнотами «Віри і Світла», «Лярш-Ковчег» та «Джерела», радо приймає гос­тей та свідчить про своє життя і покликання у суспільстві.

Спільна молитва

Про молитву у спільно­ті Дому розповіла Крістіна: «Я думаю, що спільнота творить­ся з бажання бути один з одним, рости разом і бути з Богом, бути причетними до чогось, що є тво­ром Бога. Це як тісто: особи з розумовою неповносправністю і асистенти – то інгредієнти до нього, і є закваска, яка від Бога. У них я бачу бажання вчитись один в одного і бажання плекати духовне життя, що є дуже важ­ливо для спільноти». За словами Крістіни, саме молитва і ділен­ня особистим життям будує при­належність до спільноти і сто­сунки між асистентами і друзя­ми – те, як вони приймають одні одних, випробування і радість, як розуміють своє покликання у суспільстві.

Ріст спільноти

Як і кожна спільнота, спіль­нота Дому «Емаус» прагне зрос­тання, а в даний момент навіть кількісного зростання, тому го­това прийняти хлопця-асистента та ще кількох осіб з розумовою неповносправністю. Після пів­річного спільного життя асис­тенти зауважили, що друзі по­між собою також збудували міц­ні стосунки взаємодопомоги і підтримки.

ДУМКИ ПРО ДІМ “ЕМАУС”

У друзях мені подобаєть­ся відкритість і довіра до лю­дей. Вони довіряються нам по­вністю: довіряють своє жит­тя, вірять, що ми покликані зро­бити їхнє життя кращим. Друзі вчать нас любити і відкривати­ся іншим людям.

Оля Ониськів

***

Друзі мене вчать любові, вчать пробачати, бути відкри­тою до інших людей, бути щирою з людьми і радіти сьогоднішньо­му дневі. Завдяки їхнім «урокам» я навчилася сприймати себе та­кою, яка я є. Я тут щаслива.

Марія Музика

***

Спільнотою нас робить підтримка один одного. Я в цій спільноті почуваюсь по­трібною, любленою, відчу­ваю, що не живу намарно.

Оксана Федунів

***

Я сюди приїхав з ін­тернату, і життя тут для мене наче пробуджен­ня. Я нікого не знав з «Ема­усу». Мене знайшли Крісті­на і Зеня. Їм сподобалось те, що я талановитий, те, як я подуш­ки підбиваю, ліжко застеляю, працюю. Я люблю гуляти по го­рах, люблю чорниці, збирати гри­би, молитися, ходити на концер­ти, люблю малювати картини. Я волонтер «Джерела». Мені тут комфортно.

Володя Андрущишин

***

Я роблю намисто з бісеру. Мені подобається прибирати, пилососити, посуд витирати. Ми ходимо в капличку молитись. Я прошу Бога, щоб мама була здорова, за себе прошу і друзів.

Люда Талащук

***

Я вирішила, що хотіла б бути якось причетною до жит­тя цього Дому, тому зголосилась волонтерувати. Я люблю з друзя­ми співати, грати ігри, інколи до­помагаю їм готувати їжу. Друзі вчать мене цінувати життя і розуміти, що всі проблеми, які є в житті, проходять. Думаю, що студентам є чого повчитися в друзів: радіти життю, вчитись виділяти щодня час для відпо­чинку, бути відкритими до сві­ту. Катруся не дуже багато го­ворить, але з нею можна розду­мувати над життям.

Студентка УКУ, волонтер Марта Яців

***

Наші друзі ставлять перед студентами основне педагогіч­не запитання: чи ти можеш, вмі­єш, хочеш любити іншого? Чи можеш його приймати таким, яким він є? Християнське духо­вне життя у своїй суті є стосун­ками між особами на зразок до­сконалих стосунків у Пресвятій Трійці – між Отцем і Сином у Святому Дусі.

Запрошую до нашого Дому «Емаус» в Колегіумі, щоб пере­конатися, наскільки Універси­тет і наш Колегіум збагачені тими, яких світ часто маргіна­лізує. Ісус у різний спосіб приво­див тих, що були на окраїнах, у сам центр. В Україні через мар­гіналізованих, які будуть в серці нашого життя, ми будемо від­кривати потенціал автентич­ного людського спілкування».

Владика Борис (Ґудзяк)

Підготувала Наталя Юрах