Історія про підсвічник

Центр "Емаус" створений з метою духовної підтримки осіб з особливими потребами,
їхніх родин, а також усіх тих, хто розділяє із ними своє життя.
Центр заснований у 2001 році і діє при Українському Католицькому Університеті.

Коли зараз думаю про «Емаус», про його десятилітню історію, пригадую одну мить з його історії: десь на самих початках Зеня привезла з Канади підсвічник у вигляді чотирьох чоловічків, які, поклавши руки на плечі один одному, стоять довкола свічки… Зеня тоді була переповнена радістю; пам’ятаю її особливу усмішку, вогні в очах: «Який гарний підсвічник, з нього вийшов би такий добрий символ «Емаусу»!» Ми дивилися на нього тоді і раділи. Ми мали відчуття, що це не просто підсвічник, а знак, дороговказ… Так і вийшло – чоловічки з підсвічника стали символом Центру, а за ці десять років, завдяки тому, що робив «Емаус», так багато людей змогли і буквально, і метафорично покласти  руки на плечі один одному, і, зокрема, на плечі осіб неповносправних, так багато вогнів у серцях запалало.

Ті  чоловічки з підсвічника якось дуже лагідно обіймають один одного. Відчутно, як добре їм бути разом. І хіба не те саме відбувається з нами, коли ми кладемо свою руку на плече неповносправної особи? Від цього у серце приходить лагідність. І нам просто добре бути разом… Ми відкриваємо оту тиху радість дружби, радість сопричастя сердець… І тоді посеред нас засвітлюється світло – світло Божої присутності – бо чи ж не Він обіцяв нам завжди бути з нами там, де ми зібрані у Його ім’я, зібрані  довкола Його «найменших братів та сестер»?

Світло від свічки падає на чоловічків. Освітлені тим світлом, вони стають інші, їх обличчя інші – вони осяєні… І чи ж не суть отої дороги до Емаусу у тому, що у серцях наших починає горіти вогонь, який дає нашим очам особливе світло, світло, завдяки якому ми можемо бачити життя, дорогу, але, насамперед,  іншу людину очима Бога, очима любові… І завдяки цьому світлу ми можемо допомогти іншій людині побачити свою справжню сутність, свою первозданну красу…

Ті чоловічки з підсвічника стоять так, що світло падає не лише на них, але між ними є теж певні проміжки, щоби це світло могло теж світити і на інших, щоб воно вийшло за межі цього кола – і водночас, щоб тінь цього кола, тінь силуету дружби, спільноти могла лягти на світ, що довкола… І це, мабуть, особливе покликання «Емаусу» – «винести» духовність «Віри і Світла», «Ляршу», духовність дружби та відкриття дару осіб неповносправних на ширший світ… І «Емаус» це прекрасно робить. За ці десять років стільки прекрасних плодів його праці. І дай Боже, центру «Емаус» многих і благих літ на його десяті уродини, щоби могти продовжувати нести це світло і творити це коло дружби!

 Олег Романчук

(З нагоди  10-тиріччя центру «Емаус», 24.06.2011 р.)