Лист Жана Ваньє (серпень, 2012 р.)

Центр "Емаус" створений з метою духовної підтримки осіб з особливими потребами,
їхніх родин, а також усіх тих, хто розділяє із ними своє життя.
Центр заснований у 2001 році і діє при Українському Католицькому Університеті.

Орвал, серпень 2012 року

Дорогі друзі,

Закінчується один рік, починається інший. Місяць серпень – це час для Бога, молитви і читання, відпочинку і прогулянок в лісі. Це не означає, що інші місяці не для Бога. Вони також для Нього, але в інший спосіб: протягом інших місяців я знаходжу Його у повсякденних зустрічах з людьми, з якими я вже живу 48 років. Шукати Бога в люблячій присутності мене надихають слова святого Павла про любов. Він говорить: «Любов довготерпелива, любов милосердна, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою». Далі він робить висновок: «Любов усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить». Боже мій, якою прекрасною і всеохоплюючою є любов! Я б хотів, щоб вона керувала мною кожного дня, але на жаль, це не завжди так. Любов – світло, натхнення, бажання. Але в повсякденному житті  її немає постійно в моєму серці і в моїх діях: так багато разів я ставлю себе в центрі, я не терпеливий, я волію, радше командувати, аніж слухатись і так далі. В Лярші я відкрив усе погане, яке існує в мені, а також все те, що відштовхує мене від інших. Ось чому, цього серпня я потребую бути ближчим до Бога і відродити себе. Я прагну, щоб Бог перемінив моє кам’яне серце на живе і вклав в мене свого духа. Наді мною потрібно ще так багато працювати.

На початку серпня я був на реколекціях, які проводив угорський єзуїт на тему “Відкритість, яка веде до споглядання.” Відкрити себе, щоб запросити Бога і перебувати в цьому стані протягом тривалого часу. Отець Тома Філіп навчив мене молитися, коли я вийшов з військово-морського флоту в 1950 році. Він сказав мені: “Постав себе у Божу присутність і залишайся з Ним”. Реколекції в Ля Ферме якраз про це: увійти в присутність Ісуса і перебувати в Ньому. Це був час спокою і очищення. І зараз він продовжується тут, в монастирі Орвал, куди я приїжджаю в серпні, протягом майже 25 років.

Я приїхав сюди 11 серпня, перші, хто мене привітав, були ластівки, які кружляли між небом і землею. Вони разом забавлялись, співали на своїй мові, весело цвірінькали, але насамперед, вони хвалили і славили Бога. Яка прекрасна природа, і яке прекрасне життя. Після зустрічі з пташками відбулась зустріч з монахами, які теж своїм співом прославляли Бога. Завдяки їхнім пісням небо і земля стають ближчими. Ці монахи такі чудові і вірні, віддані молитві і натхнені Ісусом.

Ви, напевне, здогадались, що мені тут добре: це місце спокою і відновлення. Немає жодних телефонів, зустрічей: є час жити разом з Богом і в Його присутності.

Я говорив раніше, що я ще далекий від любові, про яку говорить Павло, і яка є тим єдиним, що дає сенс цілому світу, життю, спільноті Лярш і Євангелію. Лярш є доброю школою любові. Кожного дня є багато можливостей, щоб навчитися терпеливості. Як ви знаєте, бути терпеливим – означає, жити в гармонії з людьми, які іноді (а в деяких випадках часто) є нестерпними, люди, які нас часом надихають, а часом розчаровують.

Апостол Павло говорить, що навіть якщо б ми знали все, що потрібно знати про людину і про Бога, якщо б ми мали достатньо віри, щоб зрушити гори, і якщо б ми пожертвували бідним все наше майно – це все було б нічим перед любов’ю, яка усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить, «Я посудина», я ніщо. Тільки любов має значення.

Найслабші і найвразливіші люди, яких ми зустрічаємо в Лярші й у «Віра і Світло», є чудовими вчителями. Жити разом – час благодаті. І їхня убогість, іноді така глибока, змусила мене відкрити свою убогість в повноті: мої страхи, перешкоди, які заважають мені ніжно любити. Ці стосунки, які пов’язують мене з кожною людиною, відкрили моє серце, даючи мені силу терпеливості і любові, роблячи інші речі простішими і легшими. Дякуючи цим теплим стосункам, підтримці спільноти, але в першу чергу, Святому Духові і благодаті Божій, все стає можливим. Але це не виключає часом боротьби, моментів втоми або розчарування, які ми можемо винести. Ми всі переживаємо це. Для мене життя з тими, кого часто вважають нижчими з найнижчих, веде мене до радості, що походить від Бога.

Під час написання цього листа я дізнався, що будучи в лікарні, Наталі заснула в обіймах Бога. Їй було 59. Її смерть зворушує мене до глибини душі. Я любив її. Між нами існував зв’язок ніжності. Будучи розумово неповносправною і сліпою, вона провела 38 років в одному з наших будиночків. Вона була прикладом ніжності і делікатності, будучи сліпою, вона дозволяла супроводжувати себе, але вона сама вела і допомогала багатьом з нас перебувати в любові. Її відхід не був несподіваним, оскільки вона слабшала на очах з кожним днем, і все ж, – це благословення для всієї спільноти. Яким даром була можливість бути з нею так довго. Вона була така чиста,  така світла, така безпосередня. Вона була однією з тих найменших, до яких Ісус з радістю промовляв: «Прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що втаїв Ти оце від премудрих і розумних, та його немовлятам відкрив».

Під час перебування в Орвалі я мав можливість привідкрити двері до пізнання Ісламу, і особливо суфізму. Завдяки Крістіану де Шерже та іншим я навчився цінувати деякі аспекти цієї релігії. Але яким великим виявилось моє незнання, в наш час ніхто не може уникнути незнання та упередженості. Незнання приводить до страху, страху вигнання, осудження, створення непорозумінь, конфліктів, почуття зверхності і, врешті-решт, бажання позбутись від інших людей. Хіба протягом тривалого часу не так ставились до людей з неповносправністю? Ми так легко ігноруємо, уникаємо, виганяємо, шукаємо  способів  позбутися або сховати їх. Очевидно, в мене не так багато часу тут, щоб дізнатись все про мусульманську релігію. Головне для мене – поглибити свою віру і дозволити Ісусові перемінити мене. Я був зворушений, читаючи про суфізм. Серед них були чоловіки і жінки, які були спраглі пізнавати Бога, шукати Його обличчя, любити його з благоговінням, прославляти і возвеличувати Його (Ребі 8 ст.).

Халладж (кінець 9-го ст.): «Всім своїм єством, о Святий, я пригорнувся до твоєї повноти любові. Ти явив себе до такої міри, що, здається, в мені немає нічого, крім тебе». Звичайно, в ісламі, не більше, ніж в християнстві говориться про святих. Він також має свою частку молитви, історії, законів і, також екстремістів: вони присутні у всіх релігіях.

У жовтні вийде моя нова книга: книга, яка трохи відрізняється: “Les signes des temps à la lumière de Vatican II” ( «Знаки часу у світлі Другого Ватиканського Собору»). Ця книга, основою якої є декілька моїх інтерв’ю, вже була опублікована в Італії. Альбін Мішель, французький видавець, натрапив на неї і захотів видати її з деякими змінами і доповненнями у Франції. Ось деякі з заголовків розділів, які дадуть вам уявлення про зміст: «Від приниження до смирення, від стандартизації до перетворення, від вигнання до зустрічі, від влади до людей, від ізоляції до спільноти, від таємниці до таїнства». Це роздуми про події, які я пережив і все ще переживаю в суспільстві, в якому ми ризикуємо втратити те, що означає бути людиною, і де так часто зневажають слабких. Відкидаючи їх, ми відкидаємо нашу власну слабкість і нікчемність, ми відкидаємо самих себе. Ми живемо тоді в неправді про себе: бажання бути кращим, бути центром захоплення, підніматись по драбині влади і багатства. «Віра і Світло» та «Лярш» допомагають нам відкрити те, що знаходиться глибоко в нас самих, в глибині нашої душі, в нашому суспільстві і в нашій Церкві, де ми знаходимо життя і світло. Хіба це не Добра Новина, яку звіщає нам Євангеліє?

Що я можу сказати про місяці, що минули з часу мого останнього листа? Я не був на міжнародній зустрічі федерації «Лярш» в Атланті. Це вже більше не моє місце. З іншого боку, я кожного дня слідкував за нею в Інтернеті за допомогою коротких відео, які передавали атмосферу радості та єднання. Під час цієї зустрічі було обрано міжнародним координаторами разом з Жаном-Крістофом і Крістіною також Патріка Фонтейна та Ейлін Глас. Який подарунок, я знаю Патріка і Ейлін протягом багатьох років: вони дійсно ті, які зможуть найкраще служити федерації сьогодні і допоможуть прямувати до Бога, миру і сопричастя сердець у супроводі слабких.

В травні я взяв участь в одному з 40 паломництв, які  відбувались по цілому світі з нагоди святкування 40-річчя «Віра і Світло». Який Божий дар: усі ці 1500 спільнот по всьому світу, які продовжують відкривати цінність найслабших людей. (Чи ви читали прекрасну книгу Марі-Елен Матьє Plus jamais seuls («Більше не самотній») про  історію «Віра і Світло»)? Я разом з спільнотами «Віра і Світло», що на південному заході Франції, був  на прощі в Лурді, де також були спільноти «Ляршу» з цього регіону. На прощі були також  спільноти з Південної Кореї, Лівану, Мадагаскару, і острову Примирення. Як чудово, що всі ці спільноти, які світились життям, приїхали з таких далеких країв.

Тепер я не подорожую, і нічого не роблю за межами Франції. Я мав можливість відвідати спільноту «Лярш», яка зовсім недавно народилась у Франції, в Тулузі, і я брав участь у святкуванні 40-річчя Лес Троі Фонтане в Амблютьюс. Протягом тривалого часу, ця спільнота переживала багато труднощів, особливо, з місцевою владою. Вона страждала від непорозумінь. Завдяки Тьєррі Ланглету, координатору, і багатьом друзям, вона пережила воскресіння. Хіба це не історія багатьох наших спільнот, які пройшли через важкі моменти і відновили життя, насамперед завдяки слабким людям, які знаходяться в центрі спільноти?

І, звичайно, мій дім, Лазарус – яка радість! Я почуваю себе так добре і близько до Ля Ферме. Я трохи працюю в саду, але в основному, я хочу послужити своєю присутністю тим, які її потребують. В Ля Ферме проходять реколекції та формації. Ісус дає мені сили і, особливо, благодать продовжувати давати реколекції, темами якими є Добра Новина, а також слабкості, які допомагають нам відкрити і прийняти нашу власну слабкість в серці людства. Слова Павла є могутніми: «Бо коли я немічний, тоді я міцний». І слова Ісуса, коли Павло скаржиться на слабкість: «Досить тобі моєї благодаті, бо моя сила виявляється в безсиллі».

Через кілька днів мені виповниться 84 роки. Життя йде вперед в благодаті і в слабкості. На даний час я почуваю себе добре. Мене гарно доглядають лікарі. Прогулючись по лісі Орвал, я відчув, що мені важче стало ходити, і у мене менше енергії. Мені всі кажуть більше рухатись, що я й намагатимусь робити. Перш за все, я хочу заспівати пісню подяки. Моє життя було дуже насиченим і досі таким є. Я справді щасливий жити в серці моєї спільноти під пильним поглядом Бога, і ще більш щасливий і вдячний, що Крістіна МакГріві, будучи разом з Жаном-Хрістофом 13 років віце-провінційним координатором, погодилась бути провідником спільноти «Лярш» в Тролі. Є так багато речей, за які я хочу співати Богу слова подяки, а також багатьом друзям, які переживають і моляться за нас. Дякую також найслабшим людям, людям, які пробудили наші серця і покликали нас бути вірними, які ведуть нас до світла і істини. Якщо ми будемо схиляти наші очі в покорі, ми завжди будемо прямувати до Бога, до єдності та миру. Я повинен йти далі стежкою смирення, щоб Бог продовжував роботу очищення. Вона завершиться (сподіваюся), коли ми прийдемо до кінцевої слабкості, заради якої ми були створені. Шлях до «Життя». Дякую, що пам’ятаєте мене в молитві.

Обіймаю вас,

Жан