Лист Жана Ваньє ( січень 2012 р.)

Центр "Емаус" створений з метою духовної підтримки осіб з особливими потребами,
їхніх родин, а також усіх тих, хто розділяє із ними своє життя.
Центр заснований у 2001 році і діє при Українському Католицькому Університеті.

Тролі, січень 2012

Дорогі друзі!

Нарешті це закінчилося! Мандрівка з вулиці Луі Маріляк, 31 на вулицю д’Орлеан, 19 закінчилась. Це означало перевезення меблів, книг та паперів, ще більше паперів та книг, мого ліжка, моєї зубної щітки (навіть попри те, що у мене вже не залишилось так багато зубів) і, нарешті, мене. Я оселився в моєму новому оточенні, недалеко від Ла Ферм (де я, як і раніше, проводжу реколекції). Це гарне місце… У моєму офісі є велике вікно з виглядом на каплицю «Лярш», і також тут є сад з будиночком для птахів. Зараз шпаківня порожня. Я сподіваюся, що птахи прилетять незабаром, щоб збирати насіння, змагаючись і граючись між собою. Я буду розглядати всі їхні кольори – вільшанок, синиць, малих горобців, голубів і всіх інших видів, коли вони стануть для мене не такими підозрілими. Я не можу дочекатись, коли вони прилетять, але, можливо, вони будуть відволікати мене від читання та інших речей. Птахи такі прекрасні, такі світлі, такі щасливі жити, іноді трохи шумні… оспівують славу Божу і сміються від радості. Яке прекрасне творіння! Воно відкриває радість і необмежену творчість Бога. Я розумію Франциска Асизького, який, здається, мав дар розуміння птахів та привертання їхньої уваги. На жаль, у мене немає такого дару. Я особисто не можу привернути увагу птахів, це, швидше, зерно, яке я даю їм, притягує їх! Цього року Різдво буде асоціюватися у мене з радістю птахів, які радіють новому народженню у Вифлеємі: птахи, які співають навколо ясел, поряд з волом та віслюком, маленькими ягнятами і, можливо, козою.

Нове народження. Так, для мене це дійсно нове народження. 36 років, проведених у моєму маленькому будинку, де я знав кожен закуток і щілину: тепер це спогади про тихі зустрічі, про час слухання слів істини і Бога, Який говорив через ту чи іншу особу, а також слів, страждання і сумнівів… і про час сміху і радості, не забуваючи при цьому час роботи і творчості. І особливо це були часи зустрічей з Ісусом, життя і повноти. Також були часи, коли я ходив по колу, або коли я відчував себе розгубленим, часи порожнечі і бідності.

Ми не знаємо, що принесе нове народження. Малюки знаходяться в утробі матері протягом дев’яти місяців. А потім – несподіванка. Для малюків це також час смутку, тому що вони мали дев’ять місяців захищеного життя (в моєму випадку – 36 років). Так що тепер я переживаю час несподіванок  і смутку. Моліться, щоб я приймав усе з радістю.

Я глибоко вдячний Жану-Крістофу і Крістін, яким прийшла ідея про зміну будинка. Вони привели колесо в рух так, щоб ідея стала реальністю. Дякую також Жану Ланьє, Жан-Клоду Малле і Фонду, який купив колишній будинок «Рамо» («Пальма») (який був заснований Стівом та Енн Ньюрос в 1966, перш ніж вони заснували «Дейбрейк») і перетворили його в дуже гарний будинок. Протягом кількох місяців частина будівлі служила каплицею, де отець Томас відправляв недільну Месу. Так, колишній будинок «Рамо» («Пальма») тепер став дуже милим пристановищем, в якому я можу прожити останні роки свого життя на дорозі слабшання, яка приведе до остаточної і першої зустрічі віч-на-віч і серце до серця з Богом. Я також вдячний Оділль, яка була моєю наступницею як лідер спільноти «Лярш» з 1980 року, і яка погодилася, будучи на пенсії, приглядати за мною, за моїм здоров’ям і всім іншим. Будинок був перетворений на подвійний – одна частина для Оділль, інша для мене. Я буду іноді їсти тут, але й також буду продовжувати ходити в «Ле Валь» («Долина»), щоб розділяти трапезу з моїми братами і сестрами, деяких з них я знаю понад 40 років.

Я почуваюся малим перед цим новим етапом, який розпочався з Різдвом, коли ми святкуємо народження Ісуса, народження Спасителя, Який прийшов, щоб врятувати нас від наших страхів і нашого егоцентризму. У моїй голові, душі і серці є істинне бажання для відродження, для відпочинку в Бозі. Ви знаєте, наскільки праці Етті Гілезум, молодої  єврейки, яка була вбита в Освенцімі в 1943 році, торкнулися і зворушили мене. Вона пережила найгірший з жахів. Вона знала, що була приречена на смерть Гітлером і його адептами разом з іншими людьми єврейського походження. “Я дивлюся прямо в очі світу, мій Боже, я не втікаю від реальності і не ховаюся в красиві мрії… і я наполегливо славлю Твоє творіння, незважаючи ні на що!” – пише вона. Трохи далі, якщо ми замінимо слово «життя» словом “Бог”… “Коли я перестану бути своїм охоронцем… ось раптом я, відпочиваю на нагому лоні життя і його руки, які тримають мене, такі ніжні і так захищають мене. І биття його серця, я не можу насправді описати його – повільне, таке регулярне, таке ніжне, майже заглушене, але таке вірне, сильне достатньо для того, щоб ніколи не припинятися і, в той же час, таке добре, таке милосердне”.

Наш світ, здається, на краю обриву. Мільйони чоловіків і жінок страждають від голоду, інші є в’язнями страху, жертвами воєн, біженцями в таборах, експлуатуються мафією, невинні та ув’язнені. Ми знаємо все це – засоби масової інформації говорять про це, а потім приходить тиша, що спонукає нас забути той плач, так ніби його й не існувало. Світ також зазнає серйозної фінансової кризи. Всі говорять про це, але хіба нас дійсно торкнулась реальність того, що означає бути в потребі? Життя продовжується так, ніби нічого поганого не сталося.

Одного дня ми почуємо, за шумом страху, дзвони і спів колядок, “Мир, мир, мир на Землі». Різдво відбувається кожен день, коли з темряви виходить мале світло. Так, мир в наших руках, у моїх руках. Я можу робити невеликі вчинки ніжності і любові, щоб відкрити різним «іншим» їхню красу. У «Лярш», як і у «Віра і Світло, ми не бійці за ідею, а, швидше, свідки надії. Ми знаємо, усміхнені і красиві очі Естель; люди ж кажуть, що вона має синдром Дауна. Деякі хотіли б вбити її, перш ніж вона народилася. Іншим хотілося б зцілити її від синдрома Дауна. Але ось вона, ось її променисті очі, що відкривають присутність Бога. Світ перевернувся догори ногами. Бог миру, такий ніжний, такий покірний і такий милостивий, не ховається в зірках над нами або в красивих ідеях інтелектуальних промов, Він швидше  присутній у обличчі Естель, обличчі дитини. Справа полягає не у зціленні чи ігноруванні цих дітей,  а у створенні місця, де всі люди, незалежно від їх слабкостей чи труднощів, могли б мати, знайти своє місце в суспільстві. Це не стільки питання про “зцілення” Естель, скільки питання зцілення ставлення – страху і відторгнення, які існують у нашому суспільстві. Це питання створення приязних спільнот, де всі люди можуть зростати, розвиватися, набувати впевненості в собі і відкривати глибокий сенс свого життя.

Ісус, взявши дитину на руки, закликає своїх учнів стати такими, як та маленька дитина, щоб увійти в Царство Боже, царство любові. Давайте вчитися вітати цю ніжність, ці очі, що вміють дивуватися, цю відкритість, цю довіру і цю любов, які є дарами дітей. Ісус додає: “Ті, хто приймає оцих найменших в моє ім’я, мене приймає”. Приймати Естель означає приймати Бога. Цей Бог миру прихований в найменших і у найбільш зранених. Давайте не будемо намагатися видертися на небеса, але давайте опустимося, так, давайте опустимося, щоб зустрітися з «Естель» і людьми, яких відкидають. Йдеться про зустріч з ними серце до серця, віч-на-віч, з посмішкою в дуже ніжні моменти єдності; не змінювати їх, але зустрітися з ними, роблячи місце в наших серцях.

Давайте повернемося до мого нового поселення, яке називається дім Лазаря. Лазар був братом Марти та Марії з Витанії, про яких Іван говорить у своєму Євангелії (розділ 11). Його сестри так називають його, коли посилають по Ісуса : “Той, якого Ти любиш, хворий”. “Той, якого ти любиш” – його ім’я. Іван, який написав четверте Євангеліє, також називає себе “учнем, якого любив Ісус». Ідентичність Лазаря, як і ідентичність Івана, полягає у тому, щоб бути “другом Ісуса”, “улюбленим Ісуса”. Хіба це не ідентичність всіх нас, щоб бути “улюбленими Божими”? Це сенс нашого життя і кінцевий здобуток нашого життя. Сьогодні я вірю, що одного дня я досвідчу це в повноті. Переживати Різдво в домі Лазаря – це новий етап для мене. Це початок кінця мого життя. Я буду вчитися разом з Етті відпочивати на лоні Бога і слухати биття Його серця.

Ті, хто приїжджав на мої реколекції, основою яких було Євангеліє від Івана, знають, що існує ймовірність (за моєю теорією), що Лазар мав глибоку неповносправність, і що Ісус часто приходив відпочивати поруч з ним. Дім Лазаря – це чудове місце для того, щоб ставати слабшим! Різдво – це дуже ніжний і м’який час, навіть якщо континенти на півдні піддаються впливу пекучого літнього сонця. У Франції йде дощ, погода м’яка і моменти сонячного світла є досить рідкісними. Світ переживає важкі часи, але він також бачив гарні прояви миру. Чудові люди – праворуч, ліворуч, вгорі і внизу, з різних релігій і без будь-якої релігії – шукають способів проявити мир, любов і відкрити двері для людей, які відрізняються від них. Вони посміхаються, і ці посмішки іноді виходять з хаосу. Проголошення миру є в наших серцях.

Давайте будемо в єдності одні з одними в цій великій мережі, яка існує навколо «Лярш» та «Віра і Світло», де ми зцілюємося через стосунки з людьми, яких пригнічують, які є ізольованими або знаходяться у скрутному становищі. Це мережа, яка простягається по всьому світу, в монастирях, у серцях християн, індусів, мусульман, євреїв, в храмах, мечетях, церквах, каплицях і синагогах, яка об’єднує чоловіків і жінок, що не мають якоїсь конкретної віри, але вірять у людину. Це чудова мережа, де кожна людина, відповідно до своїх можливостей, працює в інтересах миру і є знаряддям миру. Мені сподобалася книга Ізєльдін Абулаі, “Я не буду ненавидіти”. Цей чоловік втратив своїх трьох дітей, яких було вбито у секторі Газа ізраїльськими солдатами. Давайте відвернемося від усіх відкинень інших, щоб побачити в цих “інших” людей, здатних до любові і миру.

Моліться за мене, щоб я міг навчитися любити. Одні з останніх слів у щоденнику Етті були: “Я хочу бути бальзамом, пролитим на так багато ран.”

Дякую за ваші листівки і ваші листи. Дякую за все, ким ви є.

Нехай Бог благословляє кожного з нас і всіх людей на цій землі в цей Новий рік.

З любов’ю,
Жан

P.S. Ви, напевно, ще не читали чудесну нову книгу Марі-Елен Матьє про історію «Віра і Світло» «Plus jamais seuls» («Більше не сам»)? Вона вийшла французькою мовою в жовтні. Переклад скоро буде, сподіваюсь на це.