Лист Жана Ваньє (Вифлеєм, квітень 2012 р.)

Центр "Емаус" створений з метою духовної підтримки осіб з особливими потребами,
їхніх родин, а також усіх тих, хто розділяє із ними своє життя.
Центр заснований у 2001 році і діє при Українському Католицькому Університеті.

Лист Жана Ваньє

Вифлеєм, квітень 2012

Дорогі друзі,

Зараз я перебуваю у маленькому греко-католицькому контемплятивному монастирі у Вифлеємі, де є лише сім сестер, двоє з яких колись були у «Лярші». Стіна, яка розділяє Палестину та Ізраїль, проходить через монастирський сад; це стіна страху, стіна ненависті, символ усіх стін, які оточують наші серця. І навіть попри те, що я вже більше не подорожую, я все одно хотів поїхати у цю подорож разом з Оділь, з двох причин. По-перше, щоб дати реколекції для цих семи сестер (а також для Малих Сестер Ісуса у Палестині) у підніжжі цієї стіни. Вони насправді є символом надії у нашому світі, де часто ненависть домінує над любов’ю, розпач домінує над надією, і де відсутнє бажання приймати відмінності. Також я приїхав сюди, щоб побути разом з маленькою спільнотою, яка офіційно є проектом Ляршу. Ця спільнота у Вифлеємі дуже довгий період часу була мрією, яка почала формуватись у 1981 році, коли директор установ для людей з особливими потребами приїхав у «Лярш», щоб запитати, чи ми б не погодились взяти під опіку заклад для 220 молодих людей арабського походження, який саме будувався у Кані Галилейській. Директор прийняв той факт, що це не було нашим покликанням; нашою візією є творення маленьких будиночків сімейного типу. Тим не менш, він обіцяв свою підтримку, якщо б ми мали намір розпочинати щось на так званих окупованих територіях (Палестини). У жовтні 1976 року Оділь відвідала «Малію», маленький заклад чи притулок поблизу Витанії, де було чимало молоді у важкій ситуації, яка потребувала місця на зразок Ляршу. Тому завдяки Марії-Антуанетті, Кеті, а пізніше Франсуазі та іншим, мрія стала реальністю у Витанії, дуже «тендітною» реальністю, яка постраждала через закриття будинка під час війни у Перській затоці у 1991 році. Проте, завдяки вірній присутності Кеті та мого двоюрідного брата Мішеля де Салабері та інших, зв’язки тривали. Проте, з плином часом вона укріплювалась і тепер досягнула нового етапу тут, у Вифлеємі, разом з Кеті та палестинською жінкою Магерою, яка очолює спільноту. Я був такий радий відвідати цю спільноту, зустрітися з кожною особою з особливими потребами та з кожним асистентом. Це спільнота, де християни працюють разом з мусульманами, радіють життю, розділяють трапези та зустрічають один одного на глибшому рівні. Вони не живуть разом у будинку, оскільки кожна особа живе зі своєю сім’єю, проте вони є справжньою спільнотою праці, яка народилася зі стосунків дружби, сопричастя та спільної праці. Я бачив їхню радість від перебування разом і можу свідчити про красу цієї спільноти та якість їхньої праці. Вони виготовляють дитячі ліжечка та інші речі з овечої вовни у Вифлеємі.

На публічному виступі у Вифлеємі, де зібралося 400 осіб, більшість з яких були мусульманами, я говорив про послання дружби, миру та прийняття відмінностей, якими ми живемо у «Маан-лив-Хаят» (назва спільноти). Перед моїм виступом був невеликий театралізований виступ, у якому брали участь усі члени спілноти. Якби ви тільки бачили, як раділи батьки, коли публіка обдарувала їхніх дітей бурхливими оплесками! Мир та ніжність, які живуть у цьому монастирі та у нашій маленькій спільноті «Лярш», випромінюють надію. У світі так багато жорстокості. Ісус прийшов, щоб перетворити жорстокість на ніжність. Просімо Святого Духа, щоб перемінив нашу агресію на ніжність слухання та присутності.

Тут, у Вифлеємі, мене зворушила історія Крістіана де Шерже, монаха з монастиря траппістів, що у Алжирі, якого було вбито у 1996 році разом з його братами-монахами. Крістіан, звичайно, знав, що іслам був радикальним і жорстким, але, перш за все, він також знав іслам сусідів свого монастиря, той, який надихає повністю віддати себе Богу, до життя у глибокій молитві, до любові і поваги, та прийняття тих, хто від нас відрізняється. Крістіан не був наївним: він був Божим чоловіком, який шукав теологічного розуміння ісламу своїх сусідів. Він досвідчив їхню автентичність та їхню істину.

Крістіан прагнув зрозуміти, який цей іслам у баченні Бога, іслам, котрий надихав Луїса Масігнона, іслам суфістів, з котрими він колись молився. Це саме той іслам, який ми знаємо завдяки «Ляршу» та «Вірі і Світлу». З цієї причини я дуже ціную книгу теології Крістіана де Шерже, автором якої є Крістіан Саленсон – це книга про теологію надії. Тут, у монастирі, я також мав радість споживати трапезу разом з Девідом Нейгаузом, єзуїтом, Франком Боуеном, Білим Отцем, та з Абуна Рафіком, які задіяні до екуменічного та міжрелігійного діалогу. Їхня присутність та їхня дружба надихають мене.

Тут «Лярш», як і в інших місцях, хоче бути знаком єдності та миру між людьми різних релігій. Цей мир і єдність походить від радісної присутності тих найслабших у нашому суспільстві, які зближують нас між собою, а також закликають до того, щоб ми цінували та любили один одного.

Я також був дуже радий зустріти у Вифлеємі членів двох спільнот «Віра і Світло» з Галилеї. «Віра і Світло», близька родичка «Ляршу», яка поділяє цінності «Ляршу», проте використовує інші засоби, продовжує дивовижно зростати по цілому світу, даючи нове життя багатьом людям. Яке ж це диво, ця «Віра і Світло», яка народилась у Люрді 1971 року.

Мій будинок, мій маленький будиночок у Тролі – це місце, де я почуваюся так добре. Деякі люди запитують мене, чи мені було важко переїхати в «Дім Лазаря» з будинку, в якому я прожив 36 років. Я глибоко щасливий у новому будинку. Моя спальня виходить на сад, і я бачу схід сонця вранці; мій офіс, з великим вікном, виходить на каплицю, і маленький “замок” для птахів. Птахи потрохи приручаються і прилітають клювати насіння, яке я кладу у їхній замок. Я вдячний за те, що маю мажливість старіти у своїй спільноті. Крім сніданків, решту трапез я споживаю у моєму фойє, Ле Валь Флері, радіючи тим, що кожен приймає мене таким, яким я є. Для мене є даром бути разом з Патриком, Лораном, Дудуль, Анізет, Стефані та іншими. Для мене це час, коли ми можемо разом сміятися та бешкетувати. Це так прекрасно жити разом як брати і сестри.

Я не планую їхати на велику зустріч «Ляршу» у Атланті, де ми будемо дякувати за 13 років присутності Жана-Крістофа та Крістін біля «керма» «Ляршу», а також, де будемо святкувати присутність Патріка та Ейлін, які замінять їх. Це буде гарна подія. Лише уявіть собі, 500 людей з усіх наших спільнот святкуватимуть життя, єдність та благодать «Ляршу», дякуватимуть разом за 48 років існування, 48 років Божої опіки. Я був на Генеральній Асамблеї у Калькутті, де відбулося офіційне прощання, організоване спільнотами Федерації. Серцем та молитвами я буду в Атланті, а також буду «присутнім» на зустрічі, наскільки це можливо, за допомогою засобів, даних мені.

Я відчуваю таку глибоку єдність серед нас завдяки присутності слабких людей, які є сєрцем, основою наших спільнот. Багато хто з них буде в Атланті. Вони творять дух радості, сміху та святкування. Три Асамблеї – Ассізі, Калькутта, Атланта – закликають нас дивитися на «Бідняка» з Ассізі (св. Франциска), Махатма Ганді, Мати Терезу та Мартіна Лютера Кінга як на зразок для нас. Вони запрошують нас працювати із ще більшим смиренням та радістю задля єдності та миру.

Це чудово жити поруч з «Ла Ферм». Я продовжую проводити там реколекції, деякі з них є частиною офіційної програми, а деякі ні. Вони призначені для людей вулиці, для тих, хто багато страждав через розбите подружжя, чи для інших, які переживають біль ізоляції. Також я присутній на деяких формаціях для «Ляршу». Я продовжую також проводити сесії за Євангелієм від св. Йоана (англійською та французькою мовами). Завдяки цим сесіям я продовжую проникати у серце цього натхненного писання, де я завжди знаходжу нові скарби. Ці сесії відновлюють мій погляд на світ, що страждає, а також на Бога, Який кличе нас до надії та до праці задля миру – коли усе здається неможливим.

У північній півкулі зараз весна: квіти починають показувати свої красиві обличчя, а бруньки на деревах відкривають кольори життя. У пісні любові в Святому Письмі говориться: «Бо оце проминула пора дощова, дощ ущух, перейшов собі він. Показались квітки на землі». (Пісня Пісень, 2, 11-12).
Навіть у хвилини жахливих страждань Етті Гілезум говорила: «життя прекрасне». Так, незважаючи на всі жахи та страхи, Бог живий, творіння живе, світить сонце, а також є багато добрих та здібних чоловіків та жінок, повних співчуття до інших людей у їхній відмінності та вразливості. Надія є.

Тримаю вас у своєму серці,
Жан