Лист Жана Ваньє (січень 2015)

Центр "Емаус" створений з метою духовної підтримки осіб з особливими потребами,
їхніх родин, а також усіх тих, хто розділяє із ними своє життя.
Центр заснований у 2001 році і діє при Українському Католицькому Університеті.

Я би хотів почати цей лист з великої подяки!

Я отримав величезну кількість листів від вас з нагоди 50-річчя Ляршу, Різдва та Нового року. В них ви бажали мені великої радості. На жаль, я не можу відповісти кожному індивідуально, але через це послання, я хочу звернутися до кожного з вас;

Я відчуваю єдність з вами, і в спільній молитві дякую за все, що Бог дає нам.

З приходом нового року, кожен сподівається чогось нового. Це глибока надія, не тільки на те, що справи у світі і в наших спільнотах покращаться, що ми отримаємо більше підтримки, створиться більше спільнот, покращиться здоров’я, більше і більше всього…Насамперед, це надія, що нова любов прийде до нашого серця. Чи не чекаємо ми, щоб якимось чином звільнитися? Звільнитися від того, що закриває нас, нашого почуття провини, негативних емоцій, поривів до перемоги та бажання бути найкращим. В цьому прагненні свободи є надія віднайти те, що є глибоко всередині нас – дитину. В серці ми всі є дітьми, які потребують любові, бути джерелом радості, жити стосунками повної радості, через спільноту та взаємну присутність.Так, ми всі спраглі звільнення, віднаходження нового джерела життя, єдності наших сердець з Богом.

Я хочу побажати всім членам спільноти «Лярш» та «Віра і Світло », і всім друзям щасливого Нового року.

Хай цей новий рік буде, як народження, в якому ми знаходимо нову любов та енергію. Давайте разом молитися про мир в наших серцях, наших спільнотах та світі. Молімося, щоб всі ми були готові подолати бар’єри страху, відкрилися на інакших людей, стаючи посередниками у примиренні в житті, дарованому нам.

Ми всі сповнені радістю з приводу 50-річчя Ляршу. Я зворушений цими роками зростання та життя, та святкуванням, яким ми жили в кожній нашій спільноті, кожній нашій країні.

В травні, у французькому місті Паре-ле-Моньяль я брав участь у великому святкуванні: я згадував цю зустріч в попередньому листі. На цьому паломництві зібралося 2 000 членів спільноти «Лярш»; пісні радості допомагали нам оживити нашу історію.

А потім, 27 вересня в Парижі відбулася масштабна зустріч на площі Республіки: 7000 друзів та членів Ляршу і «Віра і Світло». Там був Філіп Поццо ді Борго, чоловік, прикутий до інвалідного візка, знайомий вам з фільму «1+1, або Недоторканні». Навіть попри його важкі страждання, він так гарно говорить про дружбу, радість та надію. Ми слухали та співали пісень разом з співаком Грегуаром – його пісня була проста: «allez, venez et entrez dans la danse» (давай, приєднуйся до танцю). Потім ми пішли маршем по Севастопольському бульварі, звичайно з дозволу мера Парижа, отже і рух було зупинено. Люди, які нас зустрічали думали, що в нас демонстрація проти чогось. Але ми пояснювали їм,  що ми за істинну радість від перебування разом.

На початку жовтня, спільнота з Тролі влаштувала святкування, на яке запросила представників Ляршу з різних куточків світу. З кожної країни приїхала пара – особа з неповносправністю  і асистент. На святкуванні були представники з Нової Зеландії, Австралії, Японії, Індії, Філіппін, Латинської Америки, Північної Америки, і звичайно з країн Європи. Це було міжнародне святкування – час подяки. Крістін МакГрів неперевершено приготувала святкову частину.

В останній день, 56о людей зібралося разом під величезним наметом, щоб розділити святкову трапезу. Тільки уявіть цю радість!

8 грудня, ми продовжили святкування в Єлисейському палаці з Жан-П’єром Крепьє. Він є четвертим членом, тоді щойно створеної спільноти Лярш. Разом з сімома іншими «величними та добрими» Жан-Пє’р був нагороджений Орденом почесного легіону з рук президента, Франсуа Олланда. Глава країни в своїй промові відгукнувся про Жана дуже тепло. Декілька з нас були присутніми на цій чудесній події: представники зі спільноти Амблетез (в якій він проживав з 1972 року), зі спільноти в Тролі (в яку він прибув в 1964 році) та з усієї Франції. Звичайно ж Філіп Сеу теж там був. Французькі медіа багато говорили про Жан-П’єра та про Лярш! Він перший з осіб з розумовою неповносправністю, хто отримав Орден почесного легіону. Завдяки йому, люди починають бачити осіб з неповносправністю зовсім в іншому світлі!

Ювілейний рік Ляршу закінчився, ми відсвяткували Новий рік та Різдво, і щоденне життя продовжується, з його радощами та болями. Слава Господу, який піклується про нас, та велика подяка всім вам, хто перебував і далі перебуває в цій величезній родині по всьому світі. Дякую багатьом людям, які жили в свободі від своїх страхів та проблем, в любові та відкритості на інших.

Після закінчення Другої світової війни в 1945 році, в нашому суспільстві відбулися масштабні зміни: більш ніж колись, кожна людина почала трактуватися особливою та важливою. Цей підйом свідомості відбувся після жахливого відкриття Аушвіцу, концентраційних таборів в Німеччині та СРСР. А також після вибуху першої атомної бомби в Хіросіма, через яку 100, 000 жителів померли одразу, та десятки тисяч інших, які померли згодом від радіації.

Це нове усвідомлення, що кожен цінний, незважаючи на расу, вік, культуру, релігію, видиму чи не видиму неповносправність, сексуальну орієнтацію є величезним досягненням. Бачення того, що кожна людина цінна є в корені філософії Ляршу.

Однак, в цю добу можна забути чому кожен з нас особливий: не через особистий успіх, але через стосунки з ближніми; ми потребуємо один одного, щоб насправді відчути себе людиною. Щоби кожна особа стала відповідальною та відкрилася на дружні стосунки, вона має знати, як жити з іншими, в сім’ї або спільноті. Спільнота – це не місце для закритих на собі людей, які переконані, що вони – найкращі.

Спільнота – це група чоловіків та жінок, які хочуть вчитися любові та відкривати свої серця на інших. Можливо кожен з нас може навчитися бути більш уважним до наших сусідів, та всіх самотніх.

Спільнота це школа любові, прощення та примирення. Це означає, що ми перемінюємося, звільняємося від всього, що нас закриває , від наших страхів та стереотипів.

Я хочу поділитися з вами молитвою, яку написала моя сестра Тереза, коли їй було 80 років. Ця молитва наче заповіт, який вона залишила для нас:

Нехай пригноблені, та ті, що їх пригноблюють звільнять один одного.

Нехай неповносправні, та ті, що вважають, що не є неповносправними допоможуть один одному.

Нехай ті, що потребують, щоб їх вислухали, доторкнутися до сердець тих, які є занадто зайнятими.

Нехай бездомний принесе радість тому, хто відкриває свої двері неохоче.

Нехай самотній зцілить того, хто вважає себе самодостатнім.

Нехай бідний розтопить серце багатого.

Нехай борці за правду дадуть життя тим, які думають що вже її знайшли.

Нехай вмираючий, який боїться смерті, буде потішений тим, який вважає тягарем своє життя.

Нехай нелюблені відкриють серце тим, які не вміють любити.

Нехай в’язні віднайдуть справжню свободу, і звільнять інших від страхів.

Нехай ті, що сплять на вулицях поділяться своєю ніжністю з тими, хто їх не може зрозуміти.

Нехай голодні скинуть пелену з очей тих, які не спраглі справедливості.

Нехай ті, які втратили надію, очистять серця своїх братів і сестер, які бояться жити.

Нехай слабкий зрушить сильного, і вбереже його.

Хай співчуття подолає насилля.

Амінь

Дана молитва добре відображає те, чим є Лярш, та підсилює те, що казала Літа Басет декілька тижнів тому в Тролі. Вона психотерапевт та теолог зі Швейцарії, яка приїхала до нас, щоб донести послання про цінність кожної людини. Хтось запитав її: «А як бути з джихадами?» Вона відповіла, що важливо молитися один за одного, щоб справжня людяність відкрилася, і люди не вдавалися до насилля. Важлива річ полягає в нашій переміні, і в тому щоб ми відкривали серця на інших.

Міцно вас обіймаю, і прошу про молитву за мене, та за всіх нас. Хай Бог продовжує перемінювати нас.

Жан