о. Борис Ґудзяк: «Господь діє через усіх людей»

Центр "Емаус" створений з метою духовної підтримки осіб з особливими потребами,
їхніх родин, а також усіх тих, хто розділяє із ними своє життя.
Центр заснований у 2001 році і діє при Українському Католицькому Університеті.

Інтервю з о. д-ром Борисом Ґудзяком, ректором Українського Католицького Університету

Отче Борисе, як виникла ідея створення Центру духовної підтримки осіб з особливими потребами “Емаус” в середовищі УКУ? Яку місію та завдання, на Ваш погляд, покликаний здійснювати центр “Емаус”?

Ідея створення центру духовної підтримки осіб з особливими потребами «Емаус» виникла природньо, з  потреби, яка існувала в той час.

Влітку 1994 року отець Генрі Ноуен (відомий письменник-богослов, духовний провідник спільноти «Лярш-Дейбрейк», (Торонто, Канада)  приїздив до Львова вести реколекції для наших перших абітурієнтів. Вже тоді ми розмовляли з ним про тотожність майбутнього університету і про важливість включення в неї ідей, які висловлював засновник «Ляршу» – Жан Ваньє  про те,  що всі люди є створені на образ і подобу Божу з рівною гідністю, і що особи, які мають особливі потреби, мають також особливі дари, зокрема, здібність творити спільноту, входити в стосунки.

Ми думали, що дар осіб неповносправних буде дуже важливим для університету. Водночас, рух, спрямований на підтримку осіб неповносправних, який саме зароджувався на Україні, потребував певної структуризації, адміністративної допомоги. У нашій академічній спільноті адміністративні питання якраз активно опрацьовувалися, тож ми могли цим досвідом поділитися.

І так розпочалася наша співпраця, яка, на мою думку, залишила глибокий взаємний відбиток, і на сьогоднішній день я не бачу УКУ без наших друзів з особливими потребами.

Яке місце Центр “Емаус” займає на сьогоднішній день в академічній спільноті УКУ?

«Емаус» не лише підтримує спільноти «Лярш», «Віра і Світло», але він також є тим засобом, через який Добра Новина осіб з особливими потребами поширюється в нашому університеті. Завдяки праці і координації центру «Емаус» відбувається інтеграція осіб неповносправних в середовище університету. Дуже радію, що деякі особи з особливими потребами є волонтерами в ректораті, в бібліотеці та у інших відділах. «Емаус» створює простір для спілкування працівників та студентів УКУ з особами неповносправними.

Ми знаємо, що особам неповносправним важко віднайти своє місце в суспільстві. УКУ є прикладом того, як можна включити осіб з особливими потребами в життя суспільства. Що ми можемо зробити, щоб цей приклад не був єдиним?

Я думаю, що приклад нашої співпраці з «Емаусом»  є дуже важливий. Ми не претендуємо на те, щоб перевернути цілий світ.  Радше ми хочемо свідчити про те, що є можливе, про те, що є добре, про те, що є життєдайне. Ну і пропонувати це. Але я думаю, не одна особа, яка приглянеться, побачить, що спілкування з нашими друзями з особливими потребами є джерелом радості, джерелом миру, що вони є великі миротворці.

Чи можете Ви, отче Борисе, поділитися своїм досвідом спілкування та дружби з особами неповносправними?

Мій досвід спілкування і дружби з особами неповносправними розпочався в «Лярші» в Канаді ще у вісімдесятих  на початку дев’яностих років.

Спільноти «Віра і Світло» в Україні я пізнав через Зеню Кушпету. Бувало так, що ці спільноти доволі регулярно по черзі приходили до мене до дому. Ми часто зустрічаємося у львівських церквах, часом на прощах, і, очевидно, в нашому університеті на богослуженнях і на різних святкуваннях.

Я дякую нашим друзям з «Ляршу» та з «Віри і світла», які так добре до мене ставляться. Завжди, коли зустрічаю їх, відчуваю тепло, слова благословення,  відкриті обійми, і це для мене має дуже велике значення.

 Як Ви оцінюєте працю центру “Емаус” за останні 10 років? Чого б Ви хотіли побажати центру “Емаус” на майбутнє?

Я думаю, що діяльність Центру «Емаус» усі ці 10 років є важливою для нашого університету. «Емаус» урізноманітнює і збагачує характер нашого університету. І весь університет з нагоди десятиліття бажає «Емаусу» утверджуватися, укріплюватися і далі поширювати в університеті і через університет в зовнішній світ цю глибоку істину, що Господь діє через усіх людей.

Я сподіваюся, що більше осіб у нашому місті і у нашій церкві будуть відкривати дар наших друзів.

Розмовляла Мар’яна Карапінка

(червень, 2011 р.)