Особливі гості на особливій події

Центр "Емаус" створений з метою духовної підтримки осіб з особливими потребами,
їхніх родин, а також усіх тих, хто розділяє із ними своє життя.
Центр заснований у 2001 році і діє при Українському Католицькому Університеті.

Мабуть, кожен, хто знає владику Бориса Ґудзяка з упевненістю ствердить, що це непересічна особа. Вражають масштаби його мислення, глибина думок, пророчий погляд у майбутнє. Думаю, ніхто з приятелів владики не здивувався присутністю на його інтронізації 2 грудня 2012 року «особливої» делегації – осіб з розумовою неповносправністю, котрі приїхали зі Львова разом із Зенею Кушпетою – засновницею центру «Емаус»,  Крістіною Анґлєс д’Оріак – теперішнім керівником центру, колективом «Емаусу», а також Уляною Рой – координатором руху «Віра і Світло» в Україні та Оксаною Магурою – провідником спільноти «Лярш-Ковчег».
Варто пригадати, що практично жодна важлива подія в житті Українського Католицького Університету  та його ректора не обходиться без друзів (осіб з розумовою неповносправністю). Студенти, викладачі, гості університету звикли бачити їх  – вони часто присутні на Літургії, в їдальні, у різних відділах УКУ, де працюють як волонтери.
Отож, на цей раз Франція, Париж – і знову друзі. Такі прості, щирі, безпосередні.
«Я дуже радію, що владика Борис запросив на свою інтронізацію друзів, – розповідає Крістіна Анґлєс д’Оріак, – хоча можна було б подумати, що на таку подію мали би  з’їхатися самі тільки керівники. Але для владики важливою була присутністю осіб з неповносправністю. Думаю, більшість з них не мають можливості часто подорожувати. Не знаю, чи навіть їхні батьки коли-небуть були у Франції. Але їхні діти змогли поїхати. Я дуже рада за них. Те, що в них є неповносправність, не означає, що їхнє життя не має бути цікавим».
У рамках заходів, пов’язаних з підготовкою до інтронізації владики Бориса Ґудзяка в Парижі, відбулася міжнародна конференція «Церква в сучасних суспільствах Сходу та Заходу: Вразливість і свідчення». Поруч із владикою Борисом сидів Жан Ваньє – засновник спільноти «Лярш» та співзасновник руху «Віра і Світло». Жан Ваньє був першим, кому дали слово на конференції. У залі серед учасників конференції була присутня також «особлива» делегація з України.
«Під час конференції відбулася цікава подія, – розповідає Уляна Рой. – Коли настав час для запитань-відповідей, наш друг Юра Сабат підняв руку, щоб щось сказати. Ми почали переживати, бо не знали, про що він буде говорити. Завдяки владиці Глібу Лончині, давньому приятелю «Віри і Світла», Юрину руку помітили і передали йому мікрофон. Юра сказав, що він зі спільноти «Острів» і що Україна і Франція дуже файні. Це було так гарно! Думаю, я би соромилася підняти руку і щось сказати на такій поважній конференції, а Юра – особа з розумовою неповносправністю – не соромився. Він хотів засвідчити всім свою присутність».
«Особлива» делегація з України відчувала опіку та турботу з боку діаспори під час перебування в Парижі. Оксана Магура так ділиться про це: «Ми були до всього залучені, нам давали перші місця. Ми відчували себе потрібними. Владика Борис вміє піклуватися та залучати на практиці тих, хто є не дуже прийнятим у суспільстві». Особи із розумовою неповносправністю йшли в перших рядах під час процесії з катедри св. Володимира Великого до собору Паризької Богоматері, для них були зарезервовані перші місця в соборі  під час Літургії.
«Під час урочистого Богослужіння в Нотр-Дамі на нас була покладена відповідальна місія, – розповідає Оксана Магура. – Ми мали створити пантоміму на уривок з Євангелії того дня і поставити її під час читання Слова Божого. Ми часто використовуємо пантоміму у «Вірі і Світлі» та «Лярші». Вона дозволяє не тільки почути, а й «побачити» євангельські події. Думаю, для багатьох людей це було незвично, можливо дехто вперше побачив пантоміму під час Літургії».
Уляна Рой, автор пантоміми та попередній керівник інтеграційного театру «І сміх і сльоза» при центрі «Емаус», розповідає: «Наша пантоміма була символічною, трохи ілюстративною. Ми інсценізовували уривок з дванадцятого розділу Євангелія від Луки – притчу про багача. Намагалися показати душу того багача, який хотів забезпечити своє життя, збудувавши навколо себе мури, здобувши велике багатство. Він казав своїй душі: «Їж, пий і веселися, нічого тобі не забракне». Ми хотіли показати, що все це може зникнути за один день. Що ж тоді буде з його душею? Це така універсальна проповідь» .
«Кожен намагався виконати свою роль добре, – розповідає далі Уляна. –  Для нас це було дуже відповідальне завдання – ми виходили вперед під час такого важливого моменту – читання Євангелії. Треба було не зашкодити, не перетягнути увагу від Слова Божого. Приємно було, що потім блаженніший Святослав згадав про «Віру і Світло» та про пантоміму у своїй проповіді».
Собор Паризької Богоматері під час інтронізації був переповнений. У цьому величному храмі в цей день зібралися українці з діаспори, українці, які перебувають на заробітках чи на навчанні у Франції, українці з інших європейських країн, що спеціально приїхали на урочистість, і українці з України. Були там і сотні французів, зацікавлених непересічною подією, а також натовпи туристів, багато з яких терпеливо стояли протягом чотирьохгодинного богослужіння та з захопленням вдивлялися у незнайомий для них візантійський обряд.
Як діляться представники «особливої» делегації, поїздка в Париж на інтронізацію владики була для них дуже радісною та простою, і водночас серйозною та важливою. Радісною і простою її робили друзі, які мали свій особливий ритм, не любили поспішати, помічали навіть малі речі, щоразу повертали усіх до основного – творення стосунків любові та дружби. А серйозною поїздка була через важливу подію, яка відбулася в житті УГКЦ – інтронізацію владики Бориса Ґудзяка як Апостольського екзарха для українців греко-католиків у Франції, Бельгії, Нідерландах, Люксембурзі та Швейцарії.

Лідія Москаль