Наше коріння

Центр "Емаус" створений з метою духовної підтримки осіб з особливими потребами,
їхніх родин, а також усіх тих, хто розділяє із ними своє життя.
Центр заснований у 2001 році і діє при Українському Католицькому Університеті.

Одного дня 1963 року професор філософії Торонтського університету, в минулому – офіцер морського флоту, син Генерал-губернатора Канади, Жан Ваньє проходив біля інтернату для осіб розумово неповносправних на півночі Франції. Там, за мурами інтернату, він побачив двох неповносправних чоловіків. Їхні погляди були наповнені смутком і болем. Вони наче запитували: «Чи хтось може нас полюбити?»

«Лярш»

Зустріч з тими чоловіками перевернула життя  Жана. Його серце вже не було спокійне. Після розмови зі своїм духовним наставником, отцем Томою Філіпом, Жан Ваньє покидає все, чим займався до цього часу, купляє невеликий будинок в селі Тролі-Брей на півночі Франції, і оселяється там з двома розумово неповносправними чоловіками – Філіпом та Рафаелем. Так була заснована перша спільнота «Лярш» (L’Arche – у перекладі з французької «ковчег»).

Згодом до них приєдналися нові люди, були засновані інші будинки, у кожному з яких особи розумово неповносправні та молодь-асистенти розділили своє життя в праці, дружбі та молитві. Спільнота «Лярш» за короткий час поширилася по цілому світі. Із цієї першої спільноти, започаткованої у римо-католицькій традиції, постали інші, в інших країнах та віросповіданнях. На сьогодні «Лярш» – це Міжнародна Федерація, яка об’єднує 137 спільнот у 40 країнах світу на 5 континентах, де проживає понад 5000 осіб розумово неповносправних.

«Віра і Світло»

Передумовою виникнення руху «Віра і Світло» стала подія, котра трапилася у 1968 році з Жераром і Каміль, котрі мали двох неповносправних синів: Луїса і Тадея. Їм відмовили в можливості взяти участь у прощі, котру організовувала їхня парафія, сказавши, що Луїс і Тадей заважатимуть прочанам (в цей час вважалося, що розумово неповносправні люди не могли брати участь у прощах, бо це для них занадто важко, і що їхня присутність заважатиме іншим). Тоді вони вирішили поїхати до Люрду окремо від парафії. Ця проща видалася нелегкою: у готелі їм не дозволили їсти у їдальні, вони всюди чули, що з такими дітьми треба залишатись вдома. Отож, вони з болем повернулися з прощі, на яку покладали великі надії.

У відповідь на звернення батьків Тадея та Луїса, Жан Ваньє та Марі-Елен Матьє (вчитель, спеціальний педагог, засновник Християнського Бюро для Неповновправних Осіб у 1963 році), зворушені самотністю та відкинутістю багатьох розумово неповносправних людей та їх родин, вирішили організувати разом з ними прощу до Люрду, у якій могли би взяти участь сім’ї з неповносправними особами. Цю прощу готували впродовж трьох років. Щоб підготуватись до прощі, ближче познайомитись, зустрічались у групах по 20-30 осіб.

В Страстну П’ятницю 1971 року велика група людей вирушила в дорогу. У прощі взяли участь близько 12 тисяч людей: особи розумово неповносправні, їхні батьки, та молодь. Три дні прощі минули в атмосфері радості та любові. Повернувшись додому, люди продовжували зустрічатись у групах-спільнотах. Таким чином, виник рух спільнот «Віра і Світло», у серці якого є особи розумово-неповносправні, а також їх батьки та приятелі.

На сьогоднішній день у світі існує понад 16 тисяч спільнот «Віри і Світла» у 80 різних країнах. Члени спільнот зустрічаються, щоб ділитися труднощами і радощами, святкувати та молитися, підтримувати одні одних, зростаючи у дружбі, вірі та любові; спільно беруть участь у літніх таборах, реколекціях, прощах.

Відкриття Жана Ваньє

Протягом своєї життєвої мандрівки, завдяки особам розумово неповносправним, Жан Ваньє здійснив три великі відкриття. Ці відкриття стосуються дружби, стосунку з Богом і дару слабкості. Кожне з цих відкриттів лягло в основу духовності «Ляршу» та «Віри і Світла» і стало своєрідним дороговказом, орієнтиром для кожної спільноти.

1. Відкриття дружби. Першим відкриттям Жана Ваньє, коли він познайомився з Філіпом та Рафаелем, було те, що вони не потребували його співчуття і жалю. Вони потребували його дружби. Тому Жан Ваньє не заснував благодійну організацію, він заснував спільноту, котра базувалася на стосунках дружби між людьми.

2. Відкриття стосунків з Богом. Другим важливим відкриттям Жана Ваньє, є те, що дружба відкриває нам наші стосунки з Богом. Це було радикальне відкриттям, і воно досі залишається радикальним – те, що люди, які є найбільш відкинутими і небажаними, відкривають нам дорогу до Божого серця. Саме ті люди, котрі не мають вищої освіти, не можуть працювати, як інші, котрі деколи взагалі не можуть говорити, вони можуть показати нам дорогу до Бога.

3. Відкриття дару слабкості. Третє відкриття Жана Ваньє стосується слабкості, і полягає в тому, що не достатньо просто змиритися зі своєю слабкістю, ми повинні прийняти її як дар, «святкувати» свою слабкість, бо вона може стати для нас джерелом великого благословення.

В особах неповносправних Жан Ваньє відкрив особливий дар любові і простоти, який є таким необхідним нашому суспільству сьогодні. Особи неповносправні є такими, якими є – вони не носять масок, не прикидаються іншими, їм не потрібні влада, могутність, багатство. Натомість, вони відкриті до любові, ніжності та дружби. Вони часто не здатні вести з нами інтелектуальні бесіди, але в них є особливий дар – торкатися нашого серця, наших почуттів і відкривати нас до любові.

Покликання «Емаусу»

Центр «Емаус» черпає натхнення з духовності Жана Ваньє і прагне поширювати його послання про цінність, красу та покликання осіб розумово неповносправних.

Ми віримо що розумово неповносправні особи насправді мають своє особливе покликання і місію у світі. Ми прагнемо свідчити про це у нашому суспільстві, а також підтримувати неповносправних осіб та їхні родини у виконанні їхньої місії.

Центр «Емаус» був заснований на зразок OCH – Християнського Бюро Неповносправних осіб у Франції з котрім він має однакові переконання і бачення.

«Кожна особа – священна, незалежно від того, якої вона культури, віри, які у неї вади чи слабкості. Кожна особа створена на образ Божий; кожного з нас Бог наділив серцем, здатністю любити і приймати любов інших людей». (Жан Ваньє)