Впродовж останніх трьох років центр “Емаус” очолювала Юлія Бойко – досвідчений фахівець у сфері інклюзії та мама тринадцятирічної дівчинки із синдромом Дауна. Про підсумки роботи та перспективи центру “Емаус” читайте у розмові.
— Юлю, якими були ці три роки для центру “Емаус” і для Вас зокрема?
— Керувати центром “Емаус” було для мене великою честю, цінним досвідом, але і викликом одночасно. Я вдячна за довіру, яку проявили до мене, та щиро сподіваюся, що виправдала її, незважаючи на всі труднощі. А їх не бракувало! За кілька місяців після того, як я очолила центр «Емаус», почалася пандемія коронавірусу. Це був складний період для багатьох досвідчених керівників. Я ж щойно вперше очолила благодійну організацію, а тут виклики такого масштабу! Ми з командою впоралися. Та коли пандемія пішла на спад — почалася повномасштабна війна.
Ми докладали значних зусиль, щоб у нових реаліях проєкти «Емаусу» залишалися актуальними. І нам це вдалося! Ми екстренно реагували на виклики часу, як у час пандемії, так і під час війни. Наприклад, у перші місяці повномасштабного вторгнення допомагали з евакуацією з прифронтових територій людям з інвалідністю. Наш дім «Емаус» став кількаденним прихистком для сімей, які тікали від війни. Ми шукали за кордоном ліки, які через війну не можна було придбати в Україні, роздавали гуманітарну допомогу та психологічно підтримували учасників наших проєктів, які поїхали за кордон, а також та тих, які залишилися в Україні.
За ці три роки команда «Емаусу» навчилася бути гнучкою та працювати в умовах стресу. Ми також вдячні нашим багаторічним партнерам та новим доброчинцям, які підтримували нас у цей нелегкий час.
— Зважаючи на всі виклики часу, як змінилася соціальна сфера в Україні?
— Пандемія та війна вчергове показала, наскільки соціальна сфера є актуальною. І я маю на увазі не лише екстрене реагування в кризових ситуаціях, але і сталі проєкти. Бо люди, які втекли від війни, у нових містах також потребують доброзичливого ставлення та якісних соціальних послуг. Людям з інвалідністю, які живуть у менш небезпечних регіонах, також необхідна підтримка. Вони живуть в умовах стресу та підвищеної небезпеки. Тож важливо, щоб соціальні організації, такі як центр «Емаус», і надалі втілювали сталі проєкти, які реформують соціальну сферу.
— Що спонукало Вас залишити керівництво “Емаусом”?
— Звільнитися з посади керівника «Емаусу» мене змушують особисті обставини, але я надалі співпрацюватиму з організацією в іншому форматі — ділитимуся своїм практичним досвідом, знаннями та ідеями, як робити українське суспільство інклюзивним та безбар’єрним, в якому забезпечені права і потреби кожної людини.
— Які ваші побажання для “Емаусу”?
— Я хочу, щоб центр «Емаус» залишався флагманом змін у соціальній сфері — розпочинав інноваційні проєкти та освоював нові для України напрями в підтримці людей з інвалідністю. Часом це означає прокладати дорогу, наче льодоруби, щоб згодом нею могли йти інші люди. Через просвітництво, фахові семінари, видавництво літератури нам з партнерами вдалося впровадити інклюзію в школах та дошкіллі. Звичайно, вона потребує удосконалення. Але найпринциповіші зміни вже відбулися. І вони незворотні. Тепер на черзі вправаджувати інклюзію в професійних училищах.
«Емаус» має досвід і знання, як працювати в цьому та багатьох інших напрямах — підтриманому проживанні, працевлаштуванні осіб з інтелектуальними порушеннями. Ми радо готові ділитися досвідом та вдосконалюватися, тож попереду у нас ще багато роботи!
Надалі обов’язки керівниці “Емаусу” виконуватиме Наталія Пецюх, випускниця Українського католицького університету, яка працювала в Духовно-пасторальному відділі, центрі соціальних служб, а також відділі розвитку Патріаршої курії Української греко-католицької церкви.
