Ми називаємо
людей з неповносправністю своїми друзями.
Ми прагнемо
проголошувати нову модель суспільства, в якому кожну людину з неповносправністю цінують та приймають.
Ми віримо
– люди з неповносправністю мають унікальне покликання і місію у світі.
коріниться в словах з Євангелія:
(1Кор. 1, 27-28)
– найголовніша цінність кожної людини не в розумових здібностях, а в її серці.
У світі немає випадкових людей
Ценр «Емаус» має спільні корені із спільнотами «Віра і Світло» та «Лярш-Ковчег».
Спільнота «Лярш» (з французької «L'Arche» – Ковчег) була заснована у Франції 1963 року.
Історія «Ляршу» розпочалася як відповідь на нелюдські умови великих інституцій, де на той час мешкали люди з розумовою неповносправністю. На сьогодні спільноти «Лярш», об’єднані у міжнародну федерацію, діють у більше 40 країнах світу. У них люди з неповносправністю, хоч обмежені інтелектуально, виявляють себе обдарованими в царині людських стосунків.
Ідеї «Ляршу» привезла в Україну Зеня Кушпета , канадійка українського походження.
В свій час в Канаді Зеня була перспективною піаністкою, проте після зустрічі з людьми з неповносправністю, вона залишила кар’єру і повністю присвятила себе служінню їм.
Ми живемо у світі різних умовностей: суспільство хоче від нас чогось одного, часто батьки, рідні – іншого. Ми мусимо постійно щось здобувати: освіту, кар’єру, престиж, матеріальні статки. У дитинстві мені часто казали, якою і ким я маю бути. Коли я стала дорослою, то раптом усвідомила, що не знаю, хто я насправді. Дуже багато речей я зрозуміла y спільноті Лярш, саме завдяки співжиттю та дружбі з людьми з розумовою неповносправністю.
Незважаючи на свої інтелектуальні обмеження, ці люди мають особливі дари на рівні серця, мають Богом дане покликання та важливу місію у цьому світі – торкати і перетворювати серця, закликати нас до єднання. Люди з розумовою неповносправністю зосереджені на людських стосунках, на довірі та любові. Своєю простотою, вразливістю та щирістю вони часто відкривають нам найважливіші цінності. Це може відбуватися лише тоді, коли ми приймемо людей з особливими потребами в наше є життя та у суспільство.
Після розпаду Радянського Союзу Зеня приїхала в Україну з мрією створити тут спільноту «Лярш». Але в 1992 році створювати таку спільноту було зарано. Сім’ї, в яких народжувалися діти з неповносправністю, часто соромилися виходити з ними на вулицю. Тоді Зеня допомогла створити при парафіях у Львові перші спільноти руху «Віра і Світло», які об’єднують осіб з розумовою неповносправністю, їхніх батьків та молодь-приятелів.
Члени спільнот зустрічаються разом, діляться труднощами і радощами, святкують, моляться, беруть участь у літних таборах, прощах та реколекціях. «Віра і Світло» – це насамперед спільноти дружби та взаємопідтримки. Сьогодні рух «Віра і Світло» налічує 36 спільнот у різних містах України та є членом міжнародної федерації «Віри і Світла» у світі.
Окрім зустрічей «Віри і Світла» у Львові були відкриті
Майстерні
Після цього прийшло усвідомлення, що потрібно також змінювати українське суспільство: підтримувати сім’ї, де є діти з особливими потребами, поширювати візію Жана Ван’є по цілій Україні, а також долати стереотипи у ставленні до людей з неповносправністю.
Саме з такою метою у 2001 році Зеня створила при Українському католицькому університеті Центр «Емаус».
Майстерні «Віри і Світла» також стали однією з програм Центру. У 2008 році за сприяння Центру «Емаус» на базі Майстерень створили першу спільноту Лярш-Ковчег, яка увійшла у члени міжнародної федерації «Ляршу».
ЧОМУ МИ Є В УКУ?
Від самих початків Український католицький університет будувався на двох «М». Мученики підпільної Української греко-католицької церкви ризикували життям, але зберегли віру. Вони залишалися правдивими та автентичними в тяжких умовах тоталітаризму ХХ століття. Це перше «М». Друге «М» – це маргіналізовані, люди з розумовою неповносправністю.
В УКУ ми думаємо не лише про інтелектуальне виховання студентів. Саме тому ми запросили до центру нашого університету осіб з особливими потребами, тих, хто за звичною логікою не мав би бути тут. Ще у 90-х роках, коли ми формували концепцію університету, ми відкрили, що люди з розумовою неповносправністю мають не лише особливі потреби, але й особливі дари. Вони відкриті, не носять масок, своєю присутністю усувають протоколи, які заморожують спілкування.
Для людей з розумовою неповносправністю не має значення чи ти ректор, чи ти єпископ, їм важливо лише одне: «Чи можеш ти мене прийняти, зі мною спілкуватися? Чи можеш мене полюбити?» Ми хочемо, щоб це питання чітко лунало в нашому університеті. Саме тому в серці нашої академічної установи, яка має високі академічні амбіції, є люди з особливими потребами. Вони для нас є професорами людських стосунків.
Центр «Емаус» – не лише один із відділів УКУ Українського католицького університету. Він являє собою серцевину нашої місії – допомогти сучасній, посткомуністичній та постмодерній людині пізнати та випромінювати свою Богом дану гідність.
У кінці Євангелія від Луки читаємо про двох учнів, які після розп’яття Ісуса переповнені відчаєм та зневірою йдуть з Єрусалиму до Емаусу. У дорозі вони зустрічають «незнайомця», який пояснює їм Святе Письмо. Коли він розділяє трапезу та ламає хліб, їхнє серце палає, відкриваються очі – вони впізнають Ісуса. Тоді їх наповнює радість, а життя отримує новий сенс.
Так само багато сімей, де є діти з особливими потребами, ідуть дорогою життя у відчаї та самотності, поки не пізнають любові ближнього та Бога, який є посеред нас, любові, яка зцілює. Коли ми подаємо один одному руку – твориться спільнота віри та дружби, коли ми поділяємо радощі та труднощі одне одного – життя наповнюється новим змістом, у серці знову народжується надія.
За рік після народження Марічки, моєї доньки зі синдромом Дауна, я, розгублена мама, вперше прийшла до центру «Емаус». Серед іншого саме проект підтримки сімей допоміг мені прийняти ситуацію, в якій я опинилася, зміцнитися та жити далі.
Я щиро вірю, що через діяльність «Емаусу» ми робимо свій внесок у творення нової України.
«Емаус» – це взірець не тільки умов, які мають бути створені для людей з особливими потребами, але й ставлення до них, нагадування про те, якими є їхні дари, та якими є наші дари, коли ми є поруч з ними.
«Емаус» для мене – це поєднання дружби з людьми з особливими потребами та щоденної праці. Я щаслива, що можу служити тут своїми вміннями.
Я працюю в «Емаусі», бо ця організація долає упередження до людей з неповносправністю та творить суспільство, де цінують гідність кожного.
Це велика радість працювати в організації, цінності якої співпадають з тим, у що віриш ти сам. Завдяки цьому щоденна праця набуває глибокого сенсу.
Я вірю, що кожна людина приходить у цей світ, щоб віднайти і реалізувати своє покликання. Відчуваю, що через роботу в «Емаусі» я втілюю своє.
«Емаус» – це нагода для людей з неповноправністю віднайти себе в хаосі життя. Я ділюся світлом «Емаусу» з нашими друзями, а водночас надихаюся їхньою силою.
В «Емаусі» я знайшла не просто колег, але друзів, з якими хочеться творити щось нове, красиве та веселе, робити «неможливе можливим». Переконуюсь, що тут я отримую значно більше аніж даю.
erotik izle
Я вважаю, що інклюзія – невід’ємна ознака розвиненого суспільства. Центр «Емаус» працює, щоб ці слова втілилися у нашій країні. Я радію, що тут зустріла стільки цікавих та талановитих людей, яких можу назвати друзями.
Робота в «Емаусі» – це безперервний процес взаємної трансформації та внутрішнього зросту. Тут я роблю щось важливе не лише для себе, а й для інших.
«Емаус» – це про атмосферу дому, будування стосунків у спільноті та прийняття. Тут я вчусь щирості, уважності та любові до ближніх!
Працювати в домі «Емаус» – це передусім бути частиною щирої спільноти, де тебе приймають такою, як ти є, та вчать приймати інших.
Я переконаний у необхідності розвивати та підтримувати Україну — від А до Я, та відчуваю сили, щоб бути активним учасником цих процесів. Діяльність центру «Емаус» для мене – одна з літер цього алфавіту змін.
Центр «Емаус» з’явився мені як заклик. Я приїхала до України з Франції. У неймовірний спосіб, який можна назвати провидінням, Зеня Кушпета запросила мене замінити її на посаді керівника «Емаусу».
Незабаром після мого приїзду до Львова, помер Матіас, мій брат з розумовою неповносправністю. Я зрозуміла, що він провадив мене до «Емаусу», аби тут в Україні я допомагала його друзям з неповносправністю виповнювати їхню місію – перемінювати наші серця.
