manavgat escort manavgat escort bayan belek escort manavgat escort seks hikaye sex hikaye bodrum escort alanya escort sex hikaye
şirinevler escort avcılar escort beylikdüzü escort türbanlı escort kapalı escort türbanlı escort avrupa yakası escort
Porno
Sex izle
eşya depolama
casino

Пастирі найслабших. Отець Жозеф Ларсен

Історії

Центр «Емаус» продовжує серію статей про священників, які присвятили своє життя служінню людям з розумовою неповносправністю.

Отець Жозеф Ларсен (1924–2013) — католицький священник, який впродовж 25 років служив бідним у Філіппінах, а згодом, глибше розпізнавши своє покликання, — особам з розумовою неповносправністю. Міжнародний капелан руху «Віра і Світло» з 1994 по 2005 рік. Дружбу у «Вірі і Світлі» отець Жозеф називав Божим чудом. Він був людиною ясного розуму, простою та лагідною. Умів любити людей та випромінював радість.

Народився отець Жозеф Ларсен у 1924 році у Відні, за походженням він нідерландець. Батько Жозефа помер, коли малому було 10 місяців. Мати, на той час вагітна, повернулася до Нідерландів, де через декілька років вийшла заміж за батькового брата і народила ще семеро дітей. Молодша сестра Жозефа через важку фізичну та розумову неповносправність померла дитиною. Її життя та смерть глибоко вплинули на Жозефа.

Родина Ларсенів була дуже побожною. Щовечора мама молилася на вервиці та читала вголос духовні книги. Молоді роки Жозефа минали щасливо. Він любив прислуговувати на Святій Літургії, де по-особливому відчував присутність Ісуса. Був інтровертом — заглибленим у внутрішнє. Мав творчі здібності, в малій семінарії навіть поставив п’єсу Шекспіра.

Навчаючись в університеті, Жозеф отримав наукові ступені з англійської та нідерландської мов. Займався викладацькою діяльністю. Після навчання у семінарії отримав священничі свячення та став місіонером Згромадження Непорочного Серця Марії, гасло якого звучить: «Проголошувати життя та смерть Ісуса через власне життя».

Отець Жозеф був хорошим проповідником та пастирем, прагнув вести людей до Ісуса. Любив цитувати слова Генрі Ньюмена: «Проповідуймо Його, не проповідуючи». З молодих років хотів стати місіонером. Це прагнення здійснилося у 1970 року — з дозволу настоятеля отець Жозеф вирушив на Філіппіни.

Ментальність філіппінців значною мірою відрізнялася від європейської. У цій країні більше цінували особу за те, якою вона є, а не за те, що робить. Отцю Ларсену подобалося таке орієнтоване на людину ставлення. Таким, за його словами, був підхід Ісуса. Досвід Філіппін вплинув на його спосіб спілкування з оточенням.

Протягом тривалого часу отець Жозеф шукав себе та своє покликання. Перебуваючи на Філіппінах, кілька років прожив у Згромадженні Малих Братів Ісуса Шарля де Фуко. Там він заглиблювався в контемплятивну (споглядальну) молитву, яка була для нього «дорогою очікування Бога». Водночас його серце прагнуло розділити життя з убогими. Відчував заклик убогих: «Лише якщо ти розділяєш нашу радість, ти маєш право нести наш хрест».

1981 року капітула, загальні збори його згромадження, проголосила для своїх членів гасло: «Універсальне братерство». Це гасло було близьким отцю Жозефу. В цей час він окреслив своє життєве покликання: «Надавати перевагу убогим». Вирішив вести таке життя, яке б найбільше наближало його до вбогих. Відвідував хворих, відправляв богослужіння для потребуючих у міських нетрях. У своєму житті відчував невидимий супровід Бога, про що потім згадував у автобіографії. Отець Ларсен мав цілковиту довіру до Бога, прагнув наслідувати Ісусових учнів. Учні Ісуса досягли слави, але, як і їхній Вчитель, померли в стражданнях. Отець Ларсен називав своє життя в довірі «довірливою ходою з Богом».

Якось убога жінка, що жила під мостом в маленькій хижі, зробленій з картону, запросила отця Жозефа до себе. Вражений її крайньою убогістю, він запитав, як вона виживає в таких умовах. Жінка відповіла: «Ще є Бог!». Ця зустріч відкрила отцю Ларсену «крик убогого», який одночасно є молитвою убогого. Все, що вбогі можуть зробити, — це кричати світові про свій безнадійний стан. Це відкриття спонукало отця Жозефа взяти річну відпустку від своїх обов’язків у згромадженні, щоб порозмірковувати про свій досвід життя з убогими та зрозуміти, чи Бог кличе його до такого самого убогого життя, щоб бути цілковито вільним для Нього, маючи таку ж довіру.

 

Лише якщо ти розділяєш нашу радість, ти маєш право нести наш хрест 

 

Для цього отець Жозеф вирушив у паломництво. Відразу за межами Маніли (столиці Філіппін), у Бікутані, зустрівся з великою мусульманською спільнотою, що проживала в тій місцевості. Там він вирішив зупинитися, почав поглиблювати знання про іслам, відвідував молитви в мечеті. Жив у однокімнатній хижі, вхідні двері якої ніколи не замикав, щоб будь-хто потребуючий міг увійти до нього. Щоб заробити на життя, проводив реколекції для братів-місіонерів та малював портрети, які недорого продавав. У Бікутані отець Жозеф провів 10 років.

У лютому 1986 року на Філіппінах відбулися президентські вибори. Отець Жозеф приєднався до народу разом з католицьким духовенством, щоб взяти участь у демонстрації проти диктатури Маркоса (Фердинанд Маркос — президент та диктатор Філіппін у 1966–1986 роках). У день виборів він стояв перед виборчою дільницею одного з кварталів. Постив увесь день, був одягнутий у сутану, тримав в одній руці вервечку, а в другій — плакат із написом «За прозорі вибори без насильства». Через кілька днів після виборів відбувся воєнний переворот. Маркос із сім’єю втік у США, покинувши Філіппіни.

У цей період отець Жозеф узяв участь у реколекціях, які проводив Жан Ваньє. Там він відкрив для себе інший вид убогості — той, що походить від неповносправності, убогість, яку неможливо подолати. Єдине, що можна зробити з цією убогістю, — це стати її супутником. Переживаючи безпорадність убогості, отець Жозеф проголошує: «Вбогі — мої вчителі». Він відчував таємничу силу осіб з неповносправністю. Вважав, що убогість та довіра Провидінню є нероздільними.

Згодом, заміняючи одного з братів, вирушив на прощу до Новаліша разом зі спільнотою «Віра і Світло». Перед копією Лурдської печери виголосив проповідь про блаженства. Коли читав слова з Євангелія «Блаженні вбогі духом» — побачив перед собою осіб з розумовою неповносправністю. Тоді він усвідомив, наскільки вони є убогішими, аніж убогі з «матеріальною» неповносправністю, серед яких він жив. Саме тоді він вирішив обрати найубогіших, довірившись Богові, переживати євангельське покликання, здатися на Боже Провидіння.

Поступово отець Жозеф відкривав для себе покликання спільнот «Віра і Світло». Його вражали справжня дружба та радість, які панували там, а також лагідність убогих. Він досвідчив, що можна розділяти біль навіть у цілковитій безпорадності. У «Вірі і Світлі» він відкриває новий спосіб спілкування — не через розум та інтелект, а через присутність, через «бути з». Згодом, у своїй автобіографії він напише: «Ісусе, я хочу сказати Тобі, що саме Ти надихаєш мене, щоб я “надавав життя” своєму життю. У моєму житті з’являється сила; ця сила — Ти. Я знаю це і я бачу це». Отець Жозеф відчував, як Святий Дух наповнює його серце. Він знав, що повинен слухати Господа, а Божий Дух подбає про все решта.

Невдовзі отця Жозефа призначили національним капеланом спільнот «Віра і Світло» на Філіппінах. У 1994 році він брав участь у міжнародній зустрічі спільнот «Віра і Світло» у Польщі. Наприкінці зустрічі Маурін О’Рейлі, міжнародний координатор спільнот «Віра і Світло», запропонувала йому стати міжнародним капеланом. Після довгих роздумів та за згоди своїх настоятелів отець Жозеф прийняв цей новий виклик. Через декілька тижнів, спакувавши валізи, він повернувся до Європи, щоб увійти в нове служіння.

Щоб набути досвіду спільнотного життя з особами з неповносправністю, отець Жозеф приїхав в Тролі-Брей у спільноту «Лярш». Його тішила можливість турбуватися про інших та молитовна атмосфера у спільноті, проте у «Лярші» він не відчував себе на своєму місці, тож пробув там всього чотири місяці. Він прагнув «у свій спосіб» бути ближчим до вбогих.

Наступним етапом його життя було знайомство з отцем Артуром, який жив на ріці, на баржі з назвою «Я служу». Цей священик ходив уночі по парках і шукав тих, кого відкинуло суспільство. На своїй баржі він приймав колишніх злочинців, біженців, наркоманів, алкоголіків та нелегалів. Отець Артур запропонував отцю Жозефу приєднатися до його життя на баржі, поселившись у «кімнаті без вікна», але зі світлом. Отець Жозеф погодився. Це місце було його пристановищем упродовж 11 років.

На баржі він мав славу скромного, але радісного чоловіка, молільника. Щодня там служили Літургію, отець Жозеф мав багато обов’язків, тому його життя було дуже інтенсивним та захопливим.

Водночас він був активно залучений до життя спільнот «Віра і Світло». Як міжнародний капелан, він відвідав 35 країн, багато з яких разів по п’ять. Майже щомісяця він писав дружнього листа до спільнот, мета якого — поглибити духовність тих, хто потребував цього. Як міжнародний капелан упродовж цих 11 років, він написав майже 60 листів, перекладених кількома мовами для спільнот «Віра і Світло» в усьому світі.

У 2005 році отцю Жозефу виповнився 81 рік і він вирішив залишити посаду міжнародного капелана. У серці відчував неабияку радість, озираючись на все, що зміг зробити для «Віри і Світ­ ла», і на все, що отримав у відповідь.

Далі він переїхав до Васкемара, де брав участь в екуменічному проекті. А згодом оселився у великому житловому комплексі для стареньких монахів у Тетерінґені. Служив хворим та особам похилого віку, приймав друзів, які приходили послухати його думку щодо різних питань, які їх хвилювали. Більше любив слухати, ніж радити. Його тішили нагоди взяти участь у міжнародних та національних зустрічах спільнот «Віра і Світло». Тоді він сяяв від радості, бо перебував серед близьких серцю друзів.

З нагоди святкування 60-річчя священства 24 липня 2009 році він розповів, якою великою допомогою були для нього вбогі: «У їхньому ставленні панувала довіра до нас, їхніх приятелів. Така поведінка — джерело їхнього життя. Вони показали мені моє справжнє обличчя. Я бачив не лише їхню вбогість і слабкість, а й їхнє особливе багатство та внутрішню красу. Завдяки цьому відкриттю я розпізнав у собі власну вбогість та побачив своє багатство. Я почав любити себе й любити всіх інших такими, якими вони є. Моє життя цілковито змінилося. Ісус назвав блаженними тих нікому невідомих принижених осіб у цьому світі».

Отець Жозеф залишив багато записаних свідчень любові та дружби. У своїх текстах він проголошував добру новину радості та довіри. У листах до друзів зі спільнот «Віра і Світло» він розповідав про різні події, які траплялися у повсякденному житті, відродивши таким чином літературний жанр «фіоретті», який придумав святий Франциск («фіоретті» — маленькі квіточки, короткі історії, які роблять нас щасливими).

Писати листи до друзів було нелегким завданням. Це була кропітка праця, бо отець Жозеф готував тексти нідерландською мовою, перекладав їх англійською, а потім ці листи перекладали французькою. Кожен лист був дуже особливим. Наприкінці отець завжди додавав звернення до кожного адресата. Багато з цих листів опубліковані у збірці під назвою «Спільноти „Віра і світло” у щоденному житті: листи до моїх братів і сестер». Цей невеликий шедевр вийшов кількома мовами, зокрема англійською, французькою, іспанською, нідерландською та українською.

Окрім листів, отець Жозеф писав ікони. Одна з них — розп’яття Ісуса. Біля підніжжя хреста зображені Марія, мати Ісусова, та Йоан, Його улюблений учень. Через цю ікону отець Жозеф запрошує глядача задуматися над глибоким сенсом спільнот «Віра і Світло». Він зобразив Ісуса як особу, що зібрала у собі всі види неповносправності. Марія — матір дитини з неповносправністю, а Йоан — вірний приятель дитини. Посланням отця Жозефа є те, що Марія, Йоан та Ісус є «іконою» спільнот «Віра і Світло». Троє осіб об’єднані болем та молитвою, молитвою без слів, сповненою довіри до Бога. Саме це є вияв вірності — «бути з»!

 

Він зобразив Ісуса як особу, що зібрала у собі всі види неповносправності. Марія — матір дитини з неповносправністю, а Йоан — вірний приятель дитини 

 

Як міжнародний капелан, отець Жозеф допомагав спільнотам краще розуміти і поглиблювати духовність «Віри і Світла». Велику роль у цьому відіграла його книга — «Дев’ять дарів спільнот „Віра і Cвітло” для нашого часу», де він розповідає про те, чим віросвітлянські спільноти можуть поділитися з сучасним світом, а це є: «дар спільноти, дар серця, дар чистоти, дар близькості до стражденних і засмучених, свято, священне життя, глибина душі, дар довіри до Бога, дар лагідності та взаємної довіри».

Ще одним надзвичайнимим подарунком для «Віри і Cвітла» є особлива молитва, до якої отець Жозеф запрошував, — «молитва вбогого». Вона відбувається так: cидячи на стільці, треба покласти руки на коліна й на кілька хвилин заплющити очі. Можна залишатися у тиші або промовляти якісь слова, як-от: «Ісусе, я люблю тебе». Це вияв нашої присутності для Бога у спільнотах «Віра і Світло»: «Я є тут для Тебе». Особа, що молиться, зосереджується на Ісусі й прагне залишатися у Його присутності.

Роздумуючи про Церкву, отець Жозеф запитував себе: як Ісус бачить Церкву майбутнього? Адже він прагнув не царства ієрархії, а царства братів і сестер, яких надихає любов до Бога, що живе в них. «Ми потребуємо Церкви „низів”, а не „верхів”», — казав отець Жозеф. Боже Царство, на його думку, є «егалітарним, зрівняльним», а не «елітарним». Він вважав, що спільноти «Віра і Світло» можуть і повинні відіграти важливу роль у цій новій Церкві, яка ще має постати. Бог обрав слабких, а не сильних. Це — добра новина для кожного, хто несе хрест неповносправності. Ісус показав нам стосунки людської дружби і пережив своє покликання, щоб стати для нас прикладом. Церква майбутнього повинна бути Церквою солідарності та дружби.

Духовність «Віри і Світла» насамперед проявляється у слові «довіра». Визнаючи, що страждання — частина людського життя, усі члени спільноти, батьки, діти, приятелі відчувають себе покликаними прожити своє життя, довірившись Богові, Отцю Ісуса. Довіра — головне у житті того, хто живе з неповносправністю, і його оточення: членів сім’ї та приятелів, адже вони також живуть у непевності та залежності. З іншого боку, найхарактернішою цінністю спільнот «Віра і Світло» є дружба. Члени спільнот «Віра і Світло» прагнуть, наслідуючи приклад Ісуса, жити у дусі дружби, який є посланням для сучасного світу. Дружба у «Вірі і Світлі» — це вираження любові Отця до Ісуса та до всього світу.

Отець Жозеф вважав, що ця глибока та щира дружба ширше відкриває очі йому самому. Він казав, що потрібно «дивитися» на кожного так, як робить це Бог. Так він учився співчувати іншим.

В останні роки життя він писав своїм рідним: «Я хочу дарувати життя до кінця своїх днів». Отець Жозеф поступово готувався до зустрічі з Ісусом. В електронних листах часто писав, що відкриває для себе «богослов’я старості», ядром якого для нього є «присутність Бога». Що б не трапилося, він прагнув пройти свій останній шлях у довірі до Бога. Попри фізичну слабкість, мріяв про «Велику Любов», яка чекає на нього. «Коли Ісус прийде по мене?» — запитував він себе. За кілька місяців до відходу він запросив своїх друзів зі спільнот «Віра і Світло», щоб попрощатися з ними.

Наприкінці життя він звірився, що хоче продовжувати свою місію на Небі. Як і свята Тереза з Лізьє, він хотів у «своїй вічності» робити добро для світу. Цитуючи текст із Нового Завіту, Послання до галатів, він наголошував, що кожна людина є важлива. Кожна — цінна такою, якою є. Це правда, яка ґрунтується на дружбі і виражає віру в убогу особу. Все це — плоди Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, служіння, доброта, довіра.

За кілька тижнів до смерті отець Жозеф зателефонував кожному зі своїх друзів і попрощався: «До зустрічі в Бозі». Життя Жозефа Ларсена є великим даром для Церкви та світу. Він продовжує жити у серцях та молитвах багатьох людей.

Альберт Колин-Сертин