Професори

Історії

Українська спільнота Дому «Емаус» є прикладом найкращих людських стосунків. Переклад статті університету Нотр-Дам.

ЛЬВІВ, Україна – Злива обіймів чекає на Архієпископа Бориса Ґудзяка, президента Українського католицького університету, коли він заходить до коридору одного з помешкань студентського Колегіуму. Дехто тримає його в обіймах так довго, що здається не має наміру відпускати.

Хтось приносить архієпископу його ж фотографію в повному облаченні і жестами вказує на велику митру і єпитрахиль. Їх владика одягав під час інтронізації як архієпископа Української Католицької Архиєпархії Філадельфії, куди входять округи штатів Колумбія, Вірджинія, Меріленд, Делавер, Нью-Джерсі та частини східної Пенсильванії. Інші показують йому власноруч виготовлені вироби, в тому числі візантійські ікони, які є частиною богослужіння східного обряду.

Люди навколо архієпископа – його друзі, п’ятеро молодих людей з особливими потребами. Вони мешкають в Домі Емаус, де розділять спільний простір та щоденне життя зі студентами нового Колегіуму Українського католицького університету.

«Чи ви живете в мирі? Чи сперечаєтеся одне з одним?» – жартівливо запитує архієпископ, поки один з мешканців хихоче.

Архієпископ Ґудзяк проводить екскурсію Домом «Емаус» для президента університету Нотр-Дам, Преподобного Джона І. Дженкінса з Конгрегації Святого Хреста. Це відбувається 27 червня, за два дні до того як отець Дженкінс вручить архієпископу нагороду «Нотр-Дам 2019» за його роботу в створенні та розвитку першого католицького університету на теренах колишнього Радянського Союзу.

«Те, що я побачив, надихнуло мене, – каже отець Дженкінс про Дім «Емаус». – Коли єпископ Ґудзяк заснував Український католицький університет, він поставив його в центр людей з особливими потребами. Але не для того, щоб інші піклувалися про них, а навпаки, щоб вони могли навчити нас чогось важливого про людські стосунки». Саме тому архієпископ Ґудзяк називає жителів Дому «Емаус» «професорами».

У радянському суспільстві люди з розумовою неповносправністю були майже невидимими. Вони проживали у великих закладах здебільшого лікарняного типу, наче у «вигнанні». Дім «Емаус» облаштований так, щоб створити сімейну атмосферу для його мешканців. Отець Дженкінс обходить кімнати, меблі тут зі світлого дерева, з великих вікон відкривається краєвид на парк. Мешканці Дому мешкають в кімнатах, подібних до студентських, – з двома односпальними ліжками, комодами та письмовими столами.

Згодом у зручній вітальні жителі Дому наливають отцю Дженкінсу сік та за допомогою перекладача розповідають про їхнє життя. Працівники Дому «Емаус» допомагають його мешканцям знайти роботу або ж організувати для них альтернативну денну програму. В разі потреби мешканці Дому та їхні сім’ї (якщо такі є)  мають змогу отримувати професійне психологічне консультування або ж брати участь в семінарах-підтримки. Жителі Дому також ходять в кіно, на каву та за покупками. Студенти приходять в Дім «Емаус» на чай, пограти в ігри або ж на кулінарні майстер-класи.

«Один студент прийшов у Дім «Емаус» просто, щоб зготувати кіш. Але зустріч з друзями з особливими потребами настільки  зворушила його, що він став нашим волонтером – приходив до нас двічі на тиждень впродовж трьох років», – розповідає  Крістіна Анґлєс д’Оріак, керівник  Центру «Емаус».

 

” У радянському суспільстві люди з розумовою неповносправністю були майже невидимими „

 

Дім – один з проектів Центру «Емаус». Щоб підвищити обізнаність суспільства щодо питань неповносправності працівники Центру також проводять просвітницькі заходи; підтримують сім’ї, де є такі особи (організовують семінари та надають можливість психологічного консультування) та сприяють інтеграції людей з особливими потребами в суспільстві.

Центр «Емаус» має спільні корені з організаціями «Віра і Світло» та «Лярш-Ковчег», які заснував канадський католицький богослов і філософ Жан Ваньє, який також був лауреатом премії «Нотр-Дам».

Центр «Емаус» названий на честь міста поблизу Єрусалиму, де Ісус після воскресіння з’явився своїм учням. У Євангелії від Луки згадується про двох чоловіків, які йдуть до Емаусу з відчаєм і розпукою  через  звістку про те, що гробниця Ісуса була знайдена порожньою. В дорозі їм з’являється незнайомець, який докоряє учням за відсутність віри та нагадує пророцтва Святого Письма. Учні запрошують незнайомця пообідати, а при ламанні хліба впізнають в ньому воскреслого Христа.

Засновники Центру «Емаус» порівнюють цих учнів Ісуса з сім’ями, де є діти з особливими потребами. Адже такі родини також йдуть у відчаї, «поки вони не відчують любов ближнього і Бога, який завжди серед нас, любові, яка зцілює», – читаємо в буклеті Центру. Назва «Емаус» також є алюзією до всіх людей, які ходять в темряві, але зрештою знаходять Бога в тих, хто є найслабшим у суспільстві, проте живе в духовній чистоті.

Архієпископ Ґудзяк вважає, що інтеграція людей з особливими потребами в щоденне життя університету, зцілює пригноблене суспільство. Адже люди з розумовою неповносправністю  живуть чесно, без жодних масок. Тому саме вони можуть навчити жити вільно пострадянських людей, для яких тривалий час недовіра була запорукою виживання.

«У суспільстві, яке зіткнулося з таким гнітом та винищенням, люди часто одягають маски, – каже отець Дженкінс. – Але саме найслабші у суспільстві можуть навчити нас жити істинно та великодушно».