Я розпізнала хворобу сама

Історії

Манон Корвуазьє, авторка книжки-свідчення «Я, Манон, біполярна. На шляху від пекла до свободи», страждає від біполярних афективних розладів. Про свою хворобу вона дізналася сама – завдяки інтернету. Ось її розповідь.

У 2001 році у мене раптово почалися періоди депресії та тривоги. За освітою я інженер-агроном, але перекваліфікувалася, щоб працювати у сфері управління персоналом. Я приймала пропозиції на доволі відповідальні посади. Однак через кілька днів після того, як я розпочинала працювати, мене охоплював сильний неспокій та сумніви. Згодом я відчувала, що не в стані контролювати ситуацію. Чим більше минало часу, тим менше я вважала себе здатною впоратися з обов’язками. Доходило до того, що через декілька днів роботи на новій посаді я переривала випробувальний термін і впадала в глибоку депресію. Вона могла тривати цілий рік. Потім до мене несподівано поверталася енергія, запал, здатність братися за справи. Я знову подавала свою кандидатуру на відповідальну посаду і все повторювалося знову…

З кожною новою поразкою – а я вважала, що це поразки, – моя віра в себе згасала. Раніше на різних цікавих управлінських посадах я успішно виконувала свої обов’язки. Мені доводилось – і то вдало! – полагоджувати складні ситуації, коли у зв’язку з економічними проблемами компанії звільняли людей з роботи. Я легко переїжджала з місця на місце і без вагань працювала в регіонах, де нікого не знала.


Щось змінювало мою особистість

Коли я вперше впала в депресією, то звернулася до психіатра і він прописав мені антидепресанти. Але я відчувала, що щось інше, серйозніше, змінювало мою особистість. У періоди між депресіями у мене почалися маніакальні фази. Спочатку вони були більш-менш приховані і проявлялися лише через надмір енергії, та з часом ставали дедалі очевиднішими. До прикладу, я була необережною за кермом. Щось зсередини підштовхувало мене перевищувати швидкість, не зупинятися на червоне світло. Цей симптом непокоїв мене найбільше, адже я наражала на небезпеку не тільки власне життя, але й життя інших. Окрім того, у мене розвинулися харчові розлади, нав’язливі думки та дії, а також клептоманія. Це почалося після моєї участі у великому проекті «еко-села» у регіоні Севен. Заради цієї роботи я покинула все, та цей досвід став для мене катастрофічним.

Мені було 34 роки. Я не впізнавала себе. До чого це може дійти? Я боялася, що збожеволію і до кінця життя перебуватиму у психіатричній лікарні. Незважаючи на страх і гнів, в глибині моєї душі жевріла надія на те, що я ще не цілком пропаща. Однак лише Богові я могла сказати: «Я не знаю, як Ти це зробиш, але Ти щось придумаєш, щоб моє становище було стерпне». Було очевидно, що я вже ніколи не зможу бути такою, як раніше.


Все збігалося

Я прагнула зрозуміти своє становище, але не хотіла знову звертатися до лікаря. Боялася, що він мене не зрозуміє чи неправильно поставить діагноз. Чим міг би зарадити лікар, не визначивши, якою недугою я хворію? Він міг би хіба що прописати мені безліч медикаментів. Я вирішила взяти справу у свої руки – через пошук в інтернеті спробувати самостійно встановити діагноз. Якось вночі, ввівши ключові слова «небезпечне водіння автомобіля», «обсесивно-компульсивні розлади», «розлади харчування», я натрапила на сторінку з описами біполярних афективних розладів. Я нічого не знала про цю хворобу, тож продовжувала шукати інформацію про неї на різних сайтах. Все збігалося: симптоми, депресивні та маніакальні фази, свідчення. Я сказала собі: «Це саме те!»

Послухавши поради, яку давали на сайтах, я пішла на консультацію до психіатра. Він підтвердив мій діагноз. Усвідомлення хвороби допомогло мені позбутися почуття провини. Я зрозуміла, мій стан – не моя вина, адже досі я не мала засобів, щоб контролювати свій розлад. Відтак я більше не була самотньою, інші особи переживали те саме, і я могла зустрітися з ними. У мене відродилася надія: якщо про хворобу відомо, то, безперечно, існують і ліки від неї. Я піднеслася духом і заспокоїлася. Це був перший крок до поліпшення мого стану.

 


З французького журналу «Ombres & Lumière» («Тіні і Світло») № 170
Переклад з французької Ірини Роговської